Антиномії політичної свободисвободи та відповідальності індивіда й суспільстваперешкоджає розвитку останнього в напрямку прогресу.Така ситуація небезпечна відособленняміндивідів, анархією або диктатурою. Наявність демократичнихполітичних інститутів ще не є гарантієюреалізації позитивної свободи.Наповнюючись новим змістом у різні історичніепохи, політична свобода з’являється якмодель і основний принцип взаємовідносин індивіда,суспільства й держави. Водночас, вона єй практичною реалізацією, відтворенням цієї моделів конкретних формах суспільно-політичнихвідносин, у структурі політичної практики. Таквиникає антиномія „формальної” – „реальної”,„можливої” – „дійсної” свободи, яка пов’язана ізпроблемою реалізації ідеальної моделі інститутуполітичної свободи в конкретній практиці політичногожиття. Звідси випливає протиставленняполітичної свободи як дійсної, реальної свободилюдини, свободи її вибору й дії, політичній свободіяк міфу, яка ніде й ніколи не реалізується напрактиці в повному обсязі. Наприклад, принципвільної та рівноправної участі всіх громадян усоціальному управлінні – принцип народовладдя– об’єктивно виникає з потреби всіх людей усправедливості й свободі. Однак недостатньолише проголосити принцип народовладдя в конституції.Не менш важливо визначити процедуруйого реалізації. Історичний досвід свідчить проте, що проголошення народовладдя без правовоговизначення ефективної технології його практичногоздійснення перетворює цей принцип упорожню декларацію, яка зафіксована на папері.Народовладдя ж, у кінцевому підсумку, покликанезабезпечити постійну присутність об’єктивнихінтересів кожної людини в управлінськихрішеннях всіх рівнів, у всіх елементах соціальногопорядку. Кращою гарантією цього є наявністьдля кожної людини реальної перспективи усвідомлювати,представляти і захищати свої інтересина всіх рівнях соціального управління.В свою чергу, антиномія „формальної” –„реальної” свободи підтверджується антиномією„можливості„ й „дійсності” як категорій діалектики.Функціональне призначення останніх полягаєв тому, щоби відобразити взаємозв’язокстанів об’єкта, етапів його розвитку. Але в теоріїрозвитку категорії „можливість„ і „дійсність”позначають не будь-які найближчі стани, а лишеті, які кваліфікуються саме як різноякісні [2, с.182]. В юридичній науці та практиці категорії„можливість” і „дійсність” використовуються яку їх власне філософській інтерпретації, так й узначеннях, що враховують специфіку правовоїсфери. Їх філософське розуміння не дозволяє повноюмірою виразити якісну своєрідність техніко-юридичногозакріплення правової можливостіта дійсності [2, с. 182]. Осмислюючи проблемуспіввідношення вказаних парних категорій вправі, необхідно звернути увагу на специфікуполітичної свободи в цих категоріях, зумовленубагаторівневим характером розвитку права.Висновки. Таким чином, антиномічність єневід’ємною властивістю інституту політичноїсвободи, засвідчує множинність його якостей іхарактеристик. Антиномічність політичної свободивідображає об’єктивні закономірності функціонуванняполітичного життя та визначає багатоваріантністьполітичного вибору. В свою чергу,діалектичний аналіз антиномій інституту політичноїсвободи демонструє неможливість їх вирішенняза принципом пріоритетного розвитку однієї зних. Антиномії вимагають не вибору між антитезами,а визнання об’єктивності їх існування. Прицьому передбачається не просто механічне поєднанняпротилежних засад, але й їх взаємодія, взаємовплив,компроміс, тобто справжня єдність.У проявах антиномій свободи вибору йсвободи дії, позитивної й негативної, можливої йдійсної свободи виявляються глибокі протиріччяцього інституту в сучасних демократіях. По-суті,ідеал політичної свободи як основи демократіїбільшою мірою припускає реалізацію її політико-правовихоснов. Гарантіями свободи в цьомувипадку виступають пріоритет права, поділ влади,виборність органів влади, економічна свобода,приватна власність.Список літератури1. Баглай М.В. Дорога к свободе. – М.:Международные отношения, 1994. – 320 с.2. Баранов В.М., Першин В.Б., ПершинаИ.В. О соотношении действительности и возможностив праве // Проблеми філософії права.Том ІІ. – Київ-Чернівці: Рута, 2004. – С. 181-186.3. Бондарь Н.С. Власть и свобода на весахконституционного правосудия: защита правчеловека Конституционным Судом РоссийскойФедерации. – М.: Юстицинформ, 2005. – 592 с.4. Вступ до політології: Екскурс в історіюправничо-політичної думки / Скиба В.Й., ГорбатенкоВ.П., Туренко В.В. – К.: Основи, 1996. –717 с.5. Габермас Ю. Залучення іншого: Студіїз політичної теорії / Перекл. з нім. Андрій Дахній;наук. ред. Борис Поляруш. – Львів: Астролябія,2006. – 416 с.28 Науковий вісник Чернівецького університету. 2008. Випуск <strong>474</strong>. Правознавство.
О.П. Донченко6. Гребенщиков В.А. Азбука свободы длявсех. – Ч. 2. – Общество. Социальная свобода. –М.: Изд-во „Тематик”, 2000. – 32 с.7. Ильин И.А. О свободе // Собрание сочинений:В 10 т. Т.1. Путь духовного обновления.– М.: Русская книга, 1993. – С. 88-109.8. Круглашов А.М. Драма інтелектуала:Політичні ідеї Михайла Драгоманова. – Чернівці:Прут, 2001. – 488 с.9. Современный либерализм: Ролз, Берлин,Дворкин, Кимлика, Сэндел, Тейлор, Уолдрон/ Перев. с англ. Л.Б. Макеевой. – М.: Доминтеллектуальной книги, Прогресс-Традиция,1998. – 248 с.10. Філософія права: Навч. посібн. / О.Г.Данільян, Л.Д. Байрачна, С.І. Максимов та ін.; Зазаг. ред. О.Г. Данільяна. – К.: Юрінком Інтер,2002. – 272 с.11. Ясперс К. Смысл и назначение истории:Пер. с нем. 2-е изд. – М.: Республика, 1994.– 527 с.Стаття надійшла до редколегії 29 серпня 2008 року.Рекомендована до опублікування у «Віснику» членом редколегії М.В. Никифораком.ANTINOMIES OF THE POLITICAL FREEDOMO.P. DonchenkoSummaryAntinomies are an essential part of the institution of the political freedom. This feature achieves pluralityof the qualities and characteristics of the political freedom. Antinomies of the political freedom reflectobjective contradictions of the political being and determine multidirection of the political choice.Науковий вісник Чернівецького університету. 2008. Випуск <strong>474</strong>. Правознавство. 29
Change language