Вип. 474

Статут від 14 листопада 1863 року «Про громади та громадські вибори для герцогства Буковина»ставнівському повіті, 27 – Серетському, 26 – Кіцманському,по 25 – Гура-Гуморському і Солкському,24 – Сучавському, 23 – Садгірському, по22 – у Радівецькому і Сторожинецькому, по 18 –Вашківському, Вижницькому, Кимполунзькому іЧернівецькому повітах. Однак втілення положеньтимчасового закону від 17 березня 1849року в життя відбувалося повільно. Частково цепояснювалось опором прихильників старих порядківна селі, а частково – надмірною загальністюзаконодавства.Дія тимчасового громадського закону булафактично припинена патентом від 31 грудня1851 року. Він звузив сферу громадського самоврядуваннядо проблем внутрішнього життягромад, посилив контроль за органами самоврядуванняз боку адміністративних органів (затвердженняскладу президій громадських рад,скасування гласності засідань громадських рад,перевірка і підтвердження їх рішень). У патентіпередбачалося, що повинні бути розроблені новігромадські статути для сільських і міських громад.Розпорядження від 23 лютого 1854 р. передбачало,що обрані відповідно до тимчасового закону від 17березня 1849 р. органи представництва й управліннярад повинні діяти до вступу в дію нових нормативно-правовихактів про громади.Деяку диференціацію управління вніс імперськийзакон про громади від 24 квітня 1859року, який уперше розрізняв внутрішні і зовнішніповноваження громади. Але поворотним у розвиткуорганізації громад і самоврядування в нихстав імперський закон про громади від 5 березня1862 року. Він базувався на тих же принципахсамоврядування громад, які були викладені втимчасовому законі 1849 р. На його основі булиприйняті громадські статути і громадські виборчістатути у всіх коронних землях: у 1863 році – вІстрії, Сілезії і Буковині; у 1864 році – в Моравії,Каринтії, Нижній Австрії, Герці та Градісці, Богемії,Форарльберзі, Штирії, Зальцбурзі і Далмації;у 1865 році – в Тіролі; у 1866 році – в Галичиніта Крайні.Буковинський сейм прийняв тоді три закони:"Закон про устрій в громадах", "Закон про порядоквиборів у громадах" та "Закон про двірськіобшари". 14 листопада 1863 року цісар підписавїх (вступити в силу вони мали на 60-й день післяобнародування). Важливим кроком у розвиткузаконодавства про громади стала груднева конституція1867 року. Її § 12 відніс це законодавство докомпетенції земельних сеймів. Відповідно до нього,деякі зміни до крайового законодавства прогромади були внесені в закони від 27 грудня 1868p., 9 грудня 1869 p., 24 вересня 1883 p., 19 грудня1889 p., 2 липня 1897 p., 28 квітня 1898 р.В австрійській конституції 1867 р. виборнепредставництво у громадських органах самоврядуваннябуло закріплене як конституційна норма.У ст. 5 визначалося: "Всі громадяни, які живутьв одній громаді і сплачують її податок ...,мають активне і пасивне виборче право на громадськепредставництво"."Самостійною місцевою громадою" визнавалася"кожна сільська громада із власними громадськимиорганами". Але самостійність громадияк суб'єкта автономного управління визнаваласяза громадою лише за умови дотриманняімперських і крайових законів. Р.Шпрінгер з цьогоприводу писав: "Самостійне поле діяльності(громади – М.Н.), без усякої відповідальностіперед центральним урядом, a limine недопустиме...".Над громадськими установами встановлювався,по суті, подвійний нагляд: з боку вищихгромадських органів (крайовий виділ, сейм) таурядових установ (повітові управи, крайовеуправління). Урядовий нагляд в основному зводивсядо "негативних функцій", тобто контролю зазаконністю дій самоврядних органів і заборони їхдій чи постанов у разі перевищення ними компетенціїчи порушення закону. Нагляд вищих органівгромадського самоврядування виконував "позитивні",дозволяючі функції. Вони затверджували деякіпостанови, розглядали скарги і т. ін.На громаду покладалось відання всіма справами,що зачіпали її інтереси і могли бути вирішенів межах наявних у неї засобів. Усі повноваженнягромади поділялися на "власні" і "доручені"("самостійні" та "делеговані"). До числа"власних" повноважень належало, перш за все,право управління громадським майном, до якого,згідно із крайовим законом "Про устрій в громадах"(§ 5), належала всяка нерухомість (земля, ліси,толоки, громадські будівлі). Питання про використаннятолок громада вирішувала самостійно,але без санкції крайового виділу продавати їхне могла. Лісовому господарству був присвяченийспеціальний крайовий закон (від 2 липня1897 р.) "Про господарку в громадських лісах".12 вересня 1911 р. крайовий виділ видав розпорядження"Про управління маєтком і грошовоюгосподаркою в громадах", який розвивав положеннябільш ранніх актів про управління громадськиммайном. Громади володіли також правомна встановлення додатків до державних податківдля покриття витрат на громадські справи.На громаду покладалось і здійснення функційполіцейської та судової влади: забезпечення без-6 Науковий вісник Чернівецького університету. 2008. Випуск 474. Правознавство.