49_knyha-259-449

404 РОЗДІЛ VIII.
стали хрестоматійними. Що ж до поезії, то цикл «Осінні думи» і «Картка любові»,
вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» та інші ставили митця поряд із найуславленішими
ліриками світу.
Початок XX ст. в українській літературі пов’язаний із пошуком нових шляхів.
Поряд із реалістичним підходом до зображення дійсності поширюються модерністські
течії. Популярним стає жанр новели (короткого оповідання). Першим до модернізму
в тогочасній українській літературі звернувся поет М. Вороний, який у 1901
р. в статті в «Літературно-науковому віснику» закликав повернутися до «справжньої
запашної поезії», тематично й жанрово розширити літературні межі. Цю ідею підтримала
група галицьких письменників «Молода муза» (поети та прозаїки Б. Лепкий,
П. Карманський, М. Яків, композитор С. Людкевич та інші.), які в Маніфесті
1907 р. висловили критичні зауваження щодо реалізму й закликали орієнтуватися
на тогочасні західноєвропейські тенденції розвитку літератури й мистецтва. У 1909
р. в Києві П. Бочацький і М. Шаповал заснували перший журнал українського модерну
«Українська хата», що виходив до 1914 р.
Спробою своєрідного поєднання реалізму та модернізму стала «нова школа»
української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина).
Її прибічники органічно поєднували традиційний для української літератури
опис народного життя і розповідь від першої особи з новими здобутками європейського
модернізму — символізмом та психоаналізом.
М. Коцюбинський Леся Українка Олександр Олесь
Прикладом реалістичного підходу до зображення подій українського суспільства
стала творчість В. Винниченка. Напередодні та в період революції 1905–1907
рр. з’явилися його твори «Краса і сила», «Голота», «Талісман», «Зіна». У них він
створює образи мешканців провінційних містечок, робітників, революціонерів, що
потрапляють у складні психологічні ситуації. Він також змальовує повсякденне
життя українців, жахи солдатчини та царських в’язниць.