49_knyha-259-449

424 РОЗДІЛ VIII.
Весільний одяг на Закарпатті
на початку ХХ ст.
Весільний одяг на Півдні
України на початку ХХ ст.
Він складався з декількох основних частин, кожна з яких мала своє певне значення
і зміст. Весілля в Україні справляли зазвичай у певний час весни, осені та
зими, вільний від польових робіт.
Весілля зазвичай починалося зі сватання нареченої. Посли нареченого — старости
— як правило, літні поважні люди (один з них обов’язково родич нареченого,
найчастіше дядько) домовлялися про шлюб з батьками нареченої. Якщо пропозиція
приймалася, старости обмінювалися хлібом з батьками нареченої, пили горілку, а
дівчина-наречена перев’язувала їх вишитими рушниками. Якщо ж пропозиція не
приймалося, дівчина виносила гарбуз, що означало відмову і вважалося для нареченого
та його рідні великою ганьбою. Через два тижні після сватання влаштовували
так звані заручини, які, по суті, повторювали сватання, але в більш урочистій обстановці,
у присутності всіх родичів і з виконанням багатьох звичаїв та обрядів: співом
ритуальних пісень, пов’язування рушниками і т. д. Відмова від весілля після заручин
була неможливою, а якщо таке ставалося, то постраждала сторона отримувала
компенсацію за витрати і «за образу».
На заручинах домовлялися про час весілля. Поетичним і гарним був такий обряд
українського весілля — ги’це; «завивати ги’це» збиралися дівчата-подруги нареченої
зазвичай у п’ятницю. Вони прибирали деревце сосни, вишні чи якесь інше
дерево різноколірними стрічками, пучками жита чи пшениці, квітами. Цей обряд
символізував цнотливість, красу, свободу, молодість і водночас прощання дівчини-нареченої
з дівочою свободою. У суботу ввечері в супроводі багатьох обрядів і пісень
випікали коровай — весільний хліб, що мав спочатку магічне значення; а в XIX
в. і пізніше він символізував багатство і забезпеченість сім’ї; в нього клали гроші «на