Збірник

Водночас, у сучасній науці усвідомлюється неможливість розгляду
людського тіла без духовності особистості, її свідомості, мислення,
інтелекту. Стає очевидним, що тілесність не може бути відрефлексованою
шляхом традиційних категорій, розроблених в класичних парадигмах
людини. Виникає проблема рефлексії тілесності як особливого типу
цілісності людини.
Аналіз розвитку уявлень про людську тілесність дає змогу дійти
висновку про неможливість розгляду існування тілесності людини у
відриві від її духовності. Так, Е. Кант у праці «Метафізика моралі»
створює модель внутрішнього і зовнішнього у просторі людської
тілесності. Л. Фейербах приділив особливу увагу єдності духу і тіла
шляхом утвердження почуттів як джерела фізичного, морального і
практичного здоров’я. Саме в цьому просторі відбувається розвиток
тілесних, душевних і духовних сил людини.
Отже, розвиток тілесності людини відбувається в результаті взаємодії
зовнішніх природних (географічних, кліматичних, тимчасових фізичних і
філогенетичних), зовнішніх культурних (соціокультурних культурноісторичних),
внутрішніх природних (індивідуально-генетичних,
біологічних, фізіологічних) і внутрішніх культурних (духовних,
світоглядних) факторів [1, с. 156].
У цьому сенсі особливої значущості набуває міждисциплінарна
інтеграція у формуванні культури здоров’язбереження студентів, що
ґрунтується на виробленні у майбутніх фахівців цілісного підходу до
занять з фізичного виховання, вивчення валеологічних та екологічних
дисциплін, безпеки життєдіяльності у контексті професійної підготовки.
Адже тілесність людини інтегрує в собі біологічне, соціальне і культурне
в результаті взаємопроекцій і взаємообумовленості внутрішнього і
зовнішнього в людині.
В умовах подальшого розвитку техногенної цивілізації і зростаючого
падіння природного здоров’я людини приходить усвідомлення, що
необхідно розробити й утвердити нову життєву філософію, науку і
світогляд, що спрямовують до здорового способу життя – і соціального і
екологічного. Збереження біосферної людини з її природним здоров’ям
потребує розробки й упровадження ековалеологічних програм, які могли б
здійснюватися практично на всіх рівнях людської діяльності. Оскільки,
здобуваючи професійну освіту у вищій школі, студенти вивчають
комплекс дисциплін екологічного і валеологічного спрямування, відтак
цей період людської діяльності є найбільш сприятливим для формування
35