114_knyha

РОЗДІЛ 2
СІЛЬСЬКЕ ТА ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО
Рис. 40. Рибна ферма
вирощення спеціально виведених курчат м’ясних порід — бройлерів.
Дуже велике поголів’я птиці мають Китай і США.
Конярство найбільш поширене в Китаї, Бразилії, Мексиці. Коні використовують
переважно для транспортних перевезень у сільській місцевості
цих країн.
Бджільництво займається розведенням бджіл для отримання меду,
воску та інших продуктів, а також для запилення сільськогосподарських
культур з метою підвищення їх врожайності. Бджільництво поширене на
всіх континентах. Промислове спеціалізоване бджільництво найбільше
розвинене в США, Канаді, Австралії.
Рибальство — один з найдавніших промислів людства. Улов риби і
видобування морепродуктів розподіляються таким чином: на Тихий океан
припадає 64 %, Атлантичний — 27 %, Індійський — 9 %. Основні рибопромислові
райони світу розташовані в межах континентального шельфу
Тихого й Атлантичного океанів. Світовими лідерами з вилову риби є:
Китай, Перу, Індія, Індонезія, Чилі.
У світовому рибальстві дедалі більшого значення набули такі промисли,
як аквакультура й марикультура — вирощування водних організмів
відповідно у прісних і морських водах.
У прибережних шельфових морях Японії, Китаю, Кореї, Філіппін, Індонезії,
по берегах Середземного моря, у країнах Латинської Америки,
США, Росії вирощують камбалу, жовтохвіст, морських судаків, устриці,
мідії, гребінці та інші молюски. На заводах, де розводять рибу, вирощують
молодь лососевих, осетрових та інших риб. Штучні нерестовища у
прибережних зонах створюють для оселедців, сайри, тунця. Приблизно
4/5 аквакультури світу дають країни Азії — Китай, Японія, Республіка
Корея, Індія, Філіппіни.
ЗОНАЛЬНІСТЬ СВІТОВОГО СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. При виділенні
сільськогосподарських зон ураховують три основні групи чинників:
природні особливості території (рельєф, клімат, ґрунти); її заселеність
(розміщення трудових ресурсів і споживачів продукції); економічну
освоєність (наявність необхідної інфраструктури). Сукупність усіх цих
чинників, включаючи соціально-економічні аспекти, дає можливість побачити
загальну картину основних сільськогосподарських районів та зон.
Такий підхід допомагає визначити спеціалізацію сільськогосподарського
виробництва в конкретному районі, зробити прогноз ефективності його
функціонування й перспектив розвитку.
Оскільки природні умови на планеті дуже різноманітні, то для сільського
господарства характерна зональна спеціалізація. Наприклад, у
зоні тундри й лісотундри з усіх сільгоспугідь представлені тільки оленячі
пасовища. Тому основною галуззю спеціалізації є оленярство. У зоні
тайги вирощують льон, жито, картоплю. Посіви кормових культур і наявність
природних пасовищ сприяють розвитку тут молочного скотарства.
У лісостепу і степу основними культурами є пшениця, кукурудза,
цукровий буряк, соняшник. Тваринництво — молочно-м’ясного напряму.
На відходах переробки цукрових буряків і соняшнику набуло розвитку
свинарство. У зоні напівпустель переважає вівчарство. Для субтропіків
характерні цитрусові культури, чай.
Біля великих міст зосереджене приміське сільське господарство. Воно
не має чітких зональних ознак. Його основна функція — забезпечення населення
свіжими й малотранспортабельними продуктами: молоком,
м’ясом, яйцями, картоплею, овочами та ягодами.
НАЙБІЛЬШІ ВИРОБНИКИ Й ЕКСПОРТЕРИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАР-
СЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ. Китай посідає перше місце у світі за обсягом виробництва
продовольства. У цій країні щороку виробляють понад 500 млн т
продуктів харчування.
США щорічно виробляють приблизно 490 млн т продовольства, посідаючи
друге місце у світі. Щорічно обсяг експорту продуктів харчування США
становить майже 144 млн т, що робить країну світовим лідером у цій сфері.
Важливим світовим виробником продовольства є Індія (майже
230 млн т на рік). Однак, через велику чисельність населення, значна частина
продукції використовується для того, щоб задовольнити потреби в
продуктах харчування на внутрішньому
ринку.
Україна відома у світі як експортер
зернових (пшениці, ячменю, кукурудзи),
займає провідні позиції зі
збору соняшнику, картоплі, меду.
Бразилія тримає першість у світі з
експорту сої, посідає третє місце
з виробництва кукурудзи й перше —
за обсягами її експорту. Поголів’я
худоби в Бразилії лише на 6,3 % менше,
ніж в Індії.
Японії належить світова першість
за обсягом споживання риби й морепродуктів.
У середньому дорослий її житель щорічно з’їдає 168 кг морепродуктів.
Рибу не лише виловлюють у морі, а й розводять штучно
(рис. 40), особливо лососевих. Переважна частина японських аграріїв
(78 %) займається вирощуванням рису, яким засівають майже половину
площі сільгоспугідь цієї країни.
Туреччина відома як найбільший постачальник на світовий ринок фундука,
фісташок і сухофруктів, вишень, абрикос, айви, гранатів та овочів.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: СТИСЛО ПРО ГОЛОВНЕ
• Основні види тваринництва — скотарство, свинарство і вівчарство.
• Скотарство має три основні напрями: молочне, м’ясо-молочне, м’ясне.
• Свинарство переважно поширене у густонаселених районах Землі.
• Вівчарство зосереджено у сухих степах, напівпустелях і у гірських районах.
• Птахівництво промислового типу розміщене у густонаселенних районах розвинених
країн світу.
• Переважно рибальство розвинуто у приморських країнах Тихого й Атлантичного
океанів.
70 71