1386581014_radar_nr7_elektr

adar liryk/poezja/поезія/паэзія
OSTAP SLYVYNSKY
64
Ostap Slyvynsky (1978, Ukraine) – Dichter, Übersetzer,
Essayist, Kritiker. Autor der Gedichtbände Das Opfer des großen
Fisches (1998), Mittagslinie (2004), Ball in der Dunkelheit (2008),
Lauffeuer (2009, in polnischer Übersetzung von Bohdan Zadura),
Adam (2012). Seine Gedichte und Essays wurden in vierzehn
Sprachen übersetzt. Ostap Slyvynsky übersetzt aus dem Englischen,
Belarussischen, Bulgarischen, Makedonischen, Polnischen
und Russischen. 1997 gewann er den Bohdan-Ihor-Antonych-Literaturpreis
und wurde 2009 mit dem Hubert-Burda-Preis für junge
osteuropäische Lyrik ausgezeichnet. 2006 und 2007 organisierte er
das Internationale Literaturfestival im Rahmen des Lemberger Verlegerforums.
Er war Gaststipendiat des Literarischen Colloquiums
Berlin (2007), im Internationalen Haus der Autoren in Graz (2008)
und bei dem Projekt Homines Urbani (Krakau, 2008), Stipendiat
des Übersetzerkollegs in Krakau (2009) und Writer in Residence im
quartier21/MQ (Wien, 2011). Seit 2009 ist er Teil des ukrainischen
Redaktionsteams der Literaturzeitschrift „Radar”. Er unterrichtet
polnische Literatur sowie Theorie und Praxis des Übersetzens an
der Lemberger Universität.
Остап Сливинський (1978, Україна) – поет, перекладач,
есеїст, критик. Автор поетичних збірок Жертвоприношення
великої риби (1998), Полуднева лінія (2004), М’яч у пітьмі
(2008), Рухомий вогонь (2009, у польському перекладі Богдана
Задури), Адам (2012). Поезії та есеїстика перекладені чотирнадцятьма
мовами. Перекладає з англійської, білоруської,
болгарської, македонської, польської, російської мов. Лауреат
Літературної премії „Привітання життя” ім. Б.І. Антонича
(1997) та Премії Губерта Бурди для молодих поетів зі Східної
та Центральної Європи (2009). Протягом 2006–2007 років
був координатором Міжнародного літературного фестивалю
в рамках Форуму видавців у Львові. Брав участь у резиденціях
Літературного Колоквіуму Берлін (2007), Homines Urbani (Краків,
2008) та IHAG (Ґрац, 2008), був стипендіатом Колегіуму
перекладачів (Краків, 2009) та quartier21/MQ (Відень, 2011).
З 2009 року входить до української редакції журналу „Радар”.
Працює у Львівському університеті, де викладає польську літературу
та теорію і практику перекладу.
Geschichte
Und ob ich damals dabei war.
Ich weiß es noch genau.
Ich habe den Ziegelstein mit zerkleinert
und Wasser eingerührt.
Das war der Kaffee für unsere Amseln – wir
gaben noch Gras hinzu,
da hatten sie was Leckeres. (Bei einem Fünfjährigen
erinnert die Liebe an einen Analphabeten,
der glaubt, die Kunst bestünde darin,
den Füller richtig zu halten).
Die Amseln hüpften in der Nähe herum, neigten
neugierig die Köpfe, aber keine kam heran.
Mit dem Kaffee konnte etwas nicht stimmen.
Oben klatschte jemand in die Hände, fremde Vögel
flogen vom Baum auf.
Jemand musste kosten, doch keiner
traute sich.
Da fiel uns der Kleinste ein,
Wadik oder Witalik,
im Gedächtnis sind statt des Namens
nur seine Schweigsamkeit und der schiefe Pony geblieben.
Er sträubte sich nicht. Oder kaum. Nach
den ersten verschütteten Tropfen trank er
schlückchenweise den trüben braunen
Brei. Plötzlich bekamen wir Angst,
rannten um die Ecke und spähten von dort. Er
hätte davonlaufen oder wenigstens
die schlammige Dose absetzen können, doch er trank und trank.
Erst als sie fast leer war, fing er an zu weinen.
Hier ist der Kelch, hier bin ich, noch unverständiger
als damals. Ich sehe
einen Stein auf mich zufliegen
vom nebligen Ufer.
Остап Сливинський Ostap Slyvynsky
Історія
Неправда, я був тоді з ними.
Тепер я це добре пригадую.
Я допомагав кришити цеглину
й розмішував її у воді.
То була кава для наших дроздів – ми
додали ще трохи трави,
їм мало посмакувати. (Любов
у п’ять років нагадує неписьменного,
який гадає, ніби вся штука у тому,
щоб правильно тримати перо).
Дрозди стрибали поблизу, нахиляючи
голівки з цікавістю, але
жоден з них не наближався.
Ми розуміли, що з кавою щось не так.
Угорі хтось плеснув у долоні, з гілки
зірвались чужі птахи.
Треба було куштувати, але
бракувало відважних.
І тоді ми згадали про найменшого з нас,
Вадика чи Віталіка,
від якого у пам’яті замість імені –
лише мовчазність і криво підрізана гривка.
Він не пручався, майже. Після
перших розлитих крапель пив
дрібними ковтками буру мутну
рідину. Нарешті нам стало лячно,
ми побігли за ріг і лише визирали. Він
міг утікати чи принаймні відкласти
заболочену банку, але пив і пив.
І, тільки випивши майже все, почав плакати.
Ось чаша, ось я – ще нерозумніший,
ніж тоді. Дивлюсь,
як у мій бік летить камінь
з туманного берега.
radar liryk/poezja/поезія/паэзія
61