1386581014_radar_nr7_elektr

Ostap Slyvynsky Остап Сливинський Остап Сливинський Ostap Slyvynsky
radar liryk/poezja/поезія/паэзія
64
Liebe
Ein Stechen
als nähme einer warme Fayence
in seine durchfrorene Hand,
oder als liefe ein Körper, steif vom Schlaf,
durchs Zimmer
etwas linkisch
und lächelnd.
Ein Stechen
wie damals, als sie Vater
ein paar Tage hintereinander nicht rasiert hatten
und er da lag
wie ein salziger und überhitzter Stein
und uns nacheinander umarmte.
Ein Stechen, als
trüge einer lange eine Tanne durch die
frostpralle Luft,
und wüsste, dass jemand,
inmitten von Menschen,
einschlummert von der Frohesten Botschaft,
noch immer wartet, nicht schläft.
Любов
Таке поколювання,
ніби теплий фаянс
береш перемерзлою рукою,
або тіло, затерпле зі сну,
переходить кімнату,
ще трохи кульгаве
і всміхнене.
Таке поколювання,
як тоді, коли батька
чомусь не голили вже кілька діб,
а він лежав,
ніби
солоний і перегрітий камінь,
і обіймав нас по черзі.
Таке поколювання, ніби
довго несеш ялинку крізь туге
від морозу повітря,
і знаєш, що хтось,
між людей,
вколисаних Найсвятішою Звісткою,
все ж чекає, не спить.
© Dorota Gawryszewska
***
Noch einen Tag lang darf man kein Wasser aus dem Fluss schöpfen.
Wir trinken die Feuchte, die von unserem Atem niedergeht.
Absolute Körper, Engelskörper ohne Eingang
und Ausgang, verschlungen im Tanz, zu dem niemand aufspielt.
Wer weiß, wie’s dir über dem Abgrund oder auf dem schon klammen
Deck zumute sein wird
Vielleicht wirst du es bedauern, dass du so selten
aufgebrochen bist, ohne dich zu verabschieden,
dass du nicht gekommen bist,
niemanden angerufen hast, überraschend, vor Tag Dass du dich
nie vor anderen betrunken hast, nie gewagt hast,
komisch zu sein,
denn wer nie komisch ist, sollte auch nicht lachen.
Dass du besitzen wolltest, was anzuschauen reicht
Dass du geglaubt hast, die Wörter müssten ihre Dinge finden, der Dank den Empfänger,
das Schweigen den Grund
Zwei fremde Kinder spielen mit einem großen Hund,
wir freuen uns an ihnen, bis die Nacht hereinbricht.
***
З ріки ще добу не можна брати води.
П’ємо вологу, яка скраплюється від нашого подиху.
Абсолютні тіла, тіла ангелів без входу
і виходу, зчеплені в танці, до якого ніхто не грає.
Хто знає, як тобі буде над прірвою або на підмоклій вже
палубі
Може, шкодуватимеш, що так рідко
зривався в дорогу, не попрощавшись,
що не приїжджав,
нікому не подзвонивши, раптово, удосвіта Що ніколи
не напивався на людях, не дозволяв собі
бути смішним,
бо хто не буває смішним, той не мав би сміятися.
Що хотів мати те, на що варто просто дивитися
Що гадав, ніби слова мусять знайти свої речі, подяка – адресу,
мовчання – причину
Двоє чужих дітей граються з великим собакою,
і ми милуємось ними, аж доки спадає ніч.
radar lliryk/poezja/поезія/паэзія
65