literature review

Хірургічна стоматологіяфракції – 10–30 %, рН – 5,0–7,0. Целосорбне руйнується при термічній стерилізації.Клінічні дослідження підтвердили високуефективність целосорбу при лікуваннігнійних ран, трофічних виразок, пролежнів,опікових ран, гнійно-некротичних процесів ухворих з цукровим діабетом як у вигляді сухогодренуючого порошку, так і у формі гідрогелюрізної концентрації. Препарат має гемостатичнудію [9].Близький до целосорбу за хімічною структуроюі механізмом дії дренуючий сорбент«Регенкур», який являє собою модифікованунатрієву сіль карбоксиметилцелюлози. В літературіє повідомлення про високу ефективністьрегенкуру при лікуванні флегмонобличчя і шиї [10].Шведська фірма «Фармація» розробила водонабухаючийпрепарат «Дебрізан», якийявляє собою зшиту сітку макромолекулярнихланцюгів декстраномера (полісахарида). Препаратвиготовлений у вигляді пористих гранулрозміром 0,12–0,30 мм. Володіє високоюгідрофільністю. Гранули його швидко поглинаютьгнійний ексудат разом з бактеріями іпродуктами тканинного розпаду. Внаслідокцього гранули значно розбухають і щільноприлягають між собою, створюючи умови длявідтоку гною за законом капілярності. Препаратне має негативного впливу на регенераціюрани [11].Нанесений на ранову поверхню сорбентутворює м’який гелеподібний шар, який неподразнює тканин рани. Капілярна система,утворена частинками сорбенту, сприяє необоротномувідтоку ранового ексудату і бактерійз дна рани.Сорбент неорганічної природи «Полісорб»(«Сіллард») є стандартизований за розміромчастинок високодисперсний аморфний діоксидкремнію, отриманий шляхом високотемпературногогідролізу тетрахлориду кремнію.Сферичні непористі мікрочастинки полісорбуутворюють пластівці з середнім розміром1–10 мкм. Сорбент характеризується високоюхімічною чистотою (більше 99,8 %), однорідністю,хімічною, термічною, радіаційноюі мікробіологічною стійкістю та фізіологічноюіндиферентністю. Гідрофільністьсорбенту зумовлена наявністю на поверхнічастинок функціональних гідроксильнихгруп. Полісорб структурує воду в співвідношенні1:20. Крім того він зв’язує білки (300–800 мг/г), білкові комплекси білірубіну та жовчнихкислот і мікрорганізми незалежно від їхвиду (близько 109 мікробних тіл на 1 г). Полісорбвикористовують для місцевого лікуваннягнійних ран у фазі запалення, а також дляпромивання порожнин суспензією препарату[12]. Сіллард показаний як ентеросорбентдля лікування гострих кишкових інфекцій,діарей різного генезу, вірусних гепатитів [13].Гідрофобні сорбенти, порівняно з гідрофільними,мають меншу властивість до поглинанняводи, тому їх лікувальна дія зумовленав основному активною сорбцією мікроорганізмів,низькомолекулярних патогеннихречовин і деяких малогідратованих високомолекулярнихречовин. Серед сорбентів даноїгрупи найбільше поширення отримали вуглецевісорбенти. Відомі також кремнійорганічні,поліуретанові та інші.Вуглецеві матеріали, як засоби еферентноїтерапії, знайшли широке застосування в методицігемосорбції. Одним із представників єсферичний вуглесорбент СКН. Багаточисельніприклади успішного клінічного використанняСКН-їв, (СКН-1К, СКН-2К,СКН-2М та ін. модифікацій) подані в роботахбагатьох авторів [14–16].Активований вуглецевий волокнистий матеріалАУВМ «Днепр» представлений текстильноюструктурою саржевого та трикотажногопереплетення, складається з активованихвуглецевих волокон з добрерозвинутою поверхнею. АУВМ «Днепр» забезпечуєвисоку швидкість сорбції і підвищенусорбційну ємкість продуктів розпаду білка,бактеріальних токсинів, мікробних клітин(45–800 мг/г). Препарат ефективно сорбуєстафілококи, клебсієли, ентеробактерії, протей;менш ефективно зв’язується кишкова тасиньогнійна паличка. Препарат особливийвисокою капілярністю і гігроскопічністю, щов 3–3,5 раза перевищує гігроскопічністьмарлі, а також вираженою термостатичноюдією. Випускається в формі пакетів розміром100х23 см, серветки 15х20 см.Вихідним матеріалом для виготовленнякремнійорганічних сорбентів слугує поліметилсилоксан(ПМС). Структра ПМС, навідміну від ВДК, утворена атомами кисню ікремнію, де близько кожного атома знаходитьсяметальна група. ПМС – пористий сорбент32Клінічна стоматологія № 4, 2011