Повний зміст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Коло Павла Бедзіра і його вплив на сучасне мистецтво Ужгорода
Гліб ВИШЕСЛАВСЬКИЙ
КОЛО ПАВЛА БЕДЗІРА ТА ЙОГО ВПЛИВ
НА СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО УЖГОРОДА
У світі сучасного мистецтва термін «традиція» вживається не надто часто.
Проте відомі випадки учнівства та творчого спадкоємства у багатьох
майстрів класичного авангарду. Це учні К. Малєвича, П. Філонова, В. Татліна,
М. Бойчука та інших митців. В тридцяті, а тим більше в повоєнні роки, з
політичних причин, існування традицій не афішувалось або приховувалось.
Особливо якщо вони стосувались відмінних від соцреалізму тенденцій в мистецтві.
Зараз, в час збирання розпорошених впродовж минулих десятиріч культурних
цінностей, неможливо не згадати унікальної ролі закарпатської школи,
як транслятора європейської естетики для багатьох художників колишнього
СРСР. З цього приводу неодноразово звучали в статтях та на мистецтвознавчих
конференціях імена Й. Бокшая, А. Ерделі, Ф. Манайла та інших.
На жаль, імена ужгородського художника П. Бедзіра і митців його найближчого
оточення — Л. Кремницької і Ф. Семана — ще недостатньо відомі, а їх
вплив на сучасне мистецтво не висвітлене в спеціальній літературі. Тим не менше,
саме твори П. Бедзіра і його світогляд справили значний вплив на творчість
багатьох молодих художників Ужгорода.
Павло Юрійович Бедзір народився 27 січня 1926 р. в с. Калини Течівського
району Закарпатської області, помер 10 липня 2002 р. в Ужгороді.
П. Бедзір виріс в родині священика Греко-Католицької церкви. За бажанням
матері його готували до служіння Богу, але дуже рано він почав йти власним
шляхом. Після навчання у початковій школі (1932–1940) він вчився в Торговельній
академії і майстерні художника В. Береца у Мукачеві. 1944 р. П. Бедзір
починає займатися йогою, завдяки чому не тільки покращує здоров’я, а й
знаходить власний шлях у житті та мистецтві.
1946 р. — вступив зразу на IV курс Ужгородського училища прикладного
мистецтва (живопис). Педагогами з фаху були Ф. Манайло і Е. Коптратович.
1. Павло Бедзір, фото 1996 р.
2. Павло Бедзір і група «Поп-Транс». Зліва направо: Андрій Шолтес, Павло Ковач,
Роберт Саллер, Вадим Харабарук, Петро Пензель. Фото 1996 р., Ужгород
1946–1947 рр. — працював в художньо-виробничих майстернях м. Ужгород.
З 1946 року брав участь у всіх обласних виставках, в тому числі 1954 р. у
міжобласній виставці у Львові; 1956 р. — у пересувній ретроспективній виставці
творів закарпатських художніків у Києві та містах Прибалтики; 1957 р. — у фестивальній
Республіканській виставці у Києві.
У 50-ті роки навколо П. Бедзіра складається коло, що називали «клубом
авангардистів». Як говорив художник в інтерв’ю — «ми збиралися в кафе «Верховина»,
філософствували. Там творив свої роботи я, Ліза (дружина П. Бедзіра,
художниця Є. Кремницька), Ференц Семан. Організованої абстракціоністської
групи не було. Ми були кожен сам по собі. До нас тягнулися студенти,
бо вони завжди першими реагують на щось нове. Приходили нині відомі
літератори Д. Кремінь, Д. Матола, Д. Кишеля. Приїзджали художники з Києва,
Львова, Риги, Ленінграда, шукали імпульсу, взаєморозуміння, бо в душі кожен
заперечував радянську дійсність» [1].
Подібно С. Параджанову, П. Бедзір являв для оточуючих привабливий образ
внутрішньо свободної людини — митця, в умовах радянської несвободи і
міщанства. Спілкування з ним мало дедалі більший вплив на колег. Але був
вплив здебільше особистості, а не стилістики художньої творчості. Сам Бедзір
284 285