Повний зміст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Ганна Веселовська
5. Ґадамер Г.-Г. Істина і метод. — К., 2000. — Т. 1. — С. 116.
6. Див.: Прилуцька А. Театральне дійство як соціокультурний феномен: Автореф.
дис. ... канд. філос. наук. — Харків, 1999. — С. 10.
7. Сартр Ж.-П. К театру ситуаций // Как всегда — об авангарде: Антология французского
театрального авангарда. — М., 1992. — С. 93.
8. Там само.
9. Философский энциклопедический словарь. — М., 1983. — С. 587–588.
10. Барбой Ю. Структура действия и современный спектакль. — Л., 1988. — С. 24.
11. Див.: Клековкін О. Сакральний театр. Генеза. Форми. Поетика. — К., 2002.
12. Танюк Л. Хулій Хурина (коментар) // Куліш М. Твори: У 2 т. — К., 1990. — Т. 1. —
С. 497.
13. Силюнас В. Ю. Творчество Кальдерона: Религия, культура и художественный
язык барокко // Искусство и религия: Материалы научной конференции, состоявшейся
в Государственном институте искусствознания 19–21 мая 1997 года. — М., 1998. —
С. 32–33.
14. Рулін П. Анджело де Губернатіс про український театр // Записки Історико-філологічного
відділу Всеукраїнської академії наук. — К., 1925. — Кн. V. — С. 16.
15. Фиалко В. Режиссура и сценография. — К., 1989. — С. 123.
16. Мегела І. Ілюзія і реальність. Комедія життя і «гра в життя» у творчості Артура
Шніцлера // Шніцлер А. Передбачення долі. — Чернівці, 2001. — С. 18.
146
Надія МІРОШНИЧЕНКО
ПЕРЕДВІСНИК ПЕРЕХОДУ:
УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ
80-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ В КОНТЕКСТІ
РОЗВИТКУ ДІАЛОГІЧНОЇ МОДЕЛІ
«АВТОР-ТЕАТР»
Перехідні періоди в історії, що супроводжуються зламом однієї суспільної
системи і вибудовуванні іншої, а також соціальними кризами та зміною мистецької
парадигми, зазвичай характеризуються радикальними змінами і в мистецькій
сфері. До того ж сам цей злам нерідко фіксується і прогнозується у
творах раніше від соціально-політичних подій. Деструкція і демаскування передує
характерному «конструктивному хаосу», з якого згодом утворюється новий
«порядок», заснований на інших естетичних засадах. Висуваю гіпотезу, що
саме цю місію естетичної деконструкції здійснила і драматургія 80-х років, подекуди
випереджаючи, а подекуди рухаючись синхронно із соціально-політичними
зрушеннями в суспільстві.
Для дослідження драматургії означеного часового проміжку пропоную
застосувати поняття діалогічної моделі «автор-театр».
Пропонуючи слово «модель», я скористалася аналогією із «універсальною
моделлю культури», поняттям, котре означало «концепцію єдиного плану
побудови культури» [1], яке виникло ще наприкінці XIX століття у роботах
Моргана і Спенсера, але утвердилося як цілісне уявлення вже у 30–40-х рр. XX
століття на стику антропології культури та психології внаслідок порівняльного
методу. Універсальна модель культури була розроблена Уїсслером, Мьордоком,
Малиновським та іншими. Хоча кількість і якість складових моделі в
кожній концепції різнилася, однак сутність лишалася тією самою. Вона зводилася
до того, що кожна культура має власну мову, і ця мова складається з однакових
компонентів, своєрідних аналогів фонем, слів, граматики. Цей феномен
пояснювали психічною єдністю людини і подібністю реакцій на різні стимули
й умови життя.
Введення поняття «моделі» дозволяло не лише виявити подібність і різницю,
а й механізм розвитку культури. Продовженням ідеї моделі стала концепція
універсальної соціокультурної системи Д. Аберле, А. Коена, А. Девіса,
147