©УНК 2011

аренової молекули, створюючи неоптимальну і неефективну суміш сполук. Використання
нікелевого каталізатора дозволяє уникнути цієї проблеми. Тим не менш, каталізатор на
даний час знаходиться в розчинній формі, що робить його непередбачуваним, щоб пізніше
виокремити його з продуктів реакції. Хартвіг працює над створенням твердої версії
каталізатора так, щоб рідина протікала над або через нього, роблячи процес розділення
набагато легшим. Крім того технологія повинна бути протестована на природньому
лігніні. Крім того, для підвищення стійкості ресурсів для цього методу, Хартвіг шукає
відновлювані або джерела біомаси для водню, що використовується в реакції.
Поки ці технології стають реальністю, практичне застосування зосереджується на
ферментах і етанолі. У квітні цього року хімічна компанія Mossi & Ghisolfi в Тортоні,
Італія, оголосила, що вона розпочала роботу над найбільшим в світі целюлозним заводом
з виробництва етанолу - комерційний об'єкт в Crescentino, на північному заході Італії,
який планується ввести в експлуатацію до 2012 року . Завод буде мати здатність
виробляти близько 50 мільйонів літрів целюлозного етанолу на рік з використанням
ферментів Novozymes. Якщо розглядати це в перспективі, це вдвічі більше, ніж
запланована Агенцією охорони навколишнього середовища США в 2011 році цифра для
виробництва целюлозного етанолу, призначеного для паливної суміші.
Для хімічних підприємств, таких як цей, ще більш важливо використовувати нові
технології, ніж мізерний процес отримання лігніну і целюлози. Ці питання є
найголовнішими для Кетрін Смарт, яка є керівником програми LACE (лігноцелюлозне
перетворення в етанол), промислово-наукового співробітництва на базі Університету
Ноттінгема, Великобританія. Окрім досліджень перетравлювання пшеничної соломи,
дослідники LACE вивчають економіку та соціально-етичні проблеми, які породжуються в
процесі появи целюлозного етанолу. LACE тісно співпрацює з декількома промисловими
партнерами, у тому числі нафтовою компанією BP, British Sugar і Dutch life and material
sciences company DSM, і оптимізує процес виробництва етанолу з різних деревних
відходів.
Для лігноцелюлозного виробництва біопалива очевидно потрібен пошук необхідних
матеріалів. Для Смарт, однією з найбільших проблем є логістика: транспортування
величезної кількості ферментів і біомаси, або матеріалів, яка необхідні для
підприємства. Можливо буде необхідно, наприклад, створити виробництво ферментів намісцях.
Фугсланг стверджує, що вся інфраструктура етанолу з біомаси буде відрізнятися
від існуючої на даний час мережі дистрибуції викопного палива. Він вважає, що мова
повинна йти про створення менш потужних заводів у районах доступної біомаси.
Найбільша перешкода, з якою стикаються технології біопалива другого покоління це брак
наукових знань. Відсутні відважні інвестори, які готові взяти ставку на нові технології та
стимулююче законодавство, яке б підтримувало і стимулювало виробництво целюлозного
біопалива протягом першого покоління палива на основі рослинних культур. Поки ці
проблеми не будуть вирішені, деревні рослини зможуть ненадовго бути в ролі джерела
палива.
© УНК 27