©УНК 2011

Ключовою проблемою для обох країн є масштаби, необхідні для підтримки великих груп
населення. Китай експериментує з різними культурами, але більшість його етанолу
виробляється з кукурудзи досить неефективно - обставина, які може управляти
політичними настроями в час, коли ціни на урожай зростають. Індія, з іншого боку,
робить ставку на біопаливо з ятрофи (Jatropha сurcas) - багаті на олію багаторічні
чагарники, які розглядаються багатьма як ідеальна культура для біопалива, бо вона може
рости в напівпосушливих або засолених районах, не придатних для вирощування
харчових культур. Індія планує виділити 140 тисяч квадратних кілометрів для ятрофи -
більш ніж в три рази більше від площі всіх сільськогосподарських харчових культур
Великобританії. Успіх політики ятрофи країни буде залежати, де знаходиться ця земля,
наскільки продуктивною є і які сорти культур використовуються: до сих пір неясно, чи
вихід або якість олії буде достатньою для великомасштабного виробництва біопалива.
Бразилія має великі ділянки орної землі в субтропічному кліматі, а її цукровий очерет має
енергетичну продуктивність в кілька разів більшу за кукурудзу. Військовий уряд 1970-х
років наполягав, щоб народ був незалежний від енергії в результаті періодів нафтових
криз. В результаті, Бразилія сьогодні є світовим лідером в області виробництва
біоетанолу, поступаючись лише Сполученим Штатам. Але справи не завжди йдуть так
гладко. Попит на цукор для вживання в їжу конкурує з цукром для виробництва
біопалива, напруженість, яка змусила бразильський уряд вжити жорстких заходів:
напівприватний виробник Petrobras змушений налагодити виробництво так, щоб
запобігти впливу цін на етанол. Бразильська модель була успішною, проте з її підгрунттям
державного втручання і багатими природними ресурсами, вона може виявитися
непридатною в інших місцях.
Міжнародне енергетичне агентство недавно заявило, що біопаливо може задовільнити
27% світового попиту на транспортоване паливо до 2050 року, але для того щоб це
відбулося, повинні бути проведені ключові економічні, політичні та технологічні
заходи. Виробники потребують послідовної підтримки з боку уряду, на рівні з викопними
видами палива, довгострокова політика має забезпечувати більшу визначеність і
прозорість для інвесторів. Іванчич вказує на багато переваг від переходу від викопних
видів палива переважно в державному секторі: наприклад, енергетична безпека,
економічний розвиток, військова лояльність і пом'якшення наслідків зміни клімату. Без
економічних стимулів, вона стверджує, «приватний бізнес не може отримати повернення
на інвестиції на рівні вартості біопалива».
Біопаливо в кінцевому рахунку є використанням енергії Сонця. На жаль, більшість самих
сонячних регіонів світу знаходяться в найбідніших країнах, і відсутній уряд, здатний
вести ефективну політику або улагоджувати справи з місцевою корупцією. Без належного
регулювання біопаливо може увіковічнити зловживання правами людини.
Серед виробників думки розходяться, який підхід до регулювання є кращий, глобальний
чи локальний. Аннегрет Якобсен, менеджер з комунікацій датського виробника ферментів
Novozymes, припускає, що «кращий спосіб забезпечити глобальну стійкість біопалива є
стандарт ISO, тобто орієнтир, встановлений Міжнародною організацією по стандартизації,
який включає приватні та державні інститути в більш ніж 150 країнах. Крім того,
британська Наффилдська рада з біоетики є прихильником схеми «справедливої торгівлі»,
із сертифікацією постійного виробника. Інші воліють локальних рішень. «В ідеальному
світі, країни будуть розробляти місцеві закони і правила, які найкращим чином
відповідають їх власним економічним, екологічним і соціальним цілям», говорить Іванчіч.
© УНК 47