©УНК 2011

повинні зрозуміти, що «значна частина цього біопалива і його сировина буде надходити з-
поза меж ЄС».
Домінування кукурудзи в політичному сценарії біопалива США ставить у глухий кут тих,
хто пропонує більш якісніші рішення. «Тому ми заснували в США Advanced Biofuels, коли
ми попросили людей розповісти усе, що вони знають про етанольне біопалива на основі
кукурудзи», говорить Джоан Іванчіч, виконавчий директор лобістської компанії в
Фредеріку, штат Меріленд. «Далеко не всі люди чули, що біопаливо може виготовлятися з
широкого спектру сировини, використовуючи широкий спектр технологій».
Хоча Сполучені Штати є найбільшим у світі виробником біоетанолу, політика біопалива
країни може перешкоджати прогресу. З одного боку, Сполучені Штати залежні від
неефективних технологій з обробки кукурудзи першого покоління. Крім того, Агентство з
екологічної охоронної політики поставило умови, що паливо може містити лише 10%
етанолу (після 2007 року збільшилося до 15% на транспортні засоби) – «межа», яка
встановлює обмеження на майбутній попит і залишатиметься на місці, доки наслідки
впливу агресивнішої паливної суміші на транспортні засоби та навколишнє середовища
стануть зрозумілішими.
Європа зробила свої власні помилкові кроки. У 2009 році Європейський Союз став
виробником більшої частки біодизельного палива в світі (60%), однак тепер законодавці
ЄС борються із зростаючим розумінням, що межі були встановлені в терміновому
порядку без повного розуміння впливу на землекористування і цін на
продовольство. Хоча досі відбувається політична підтримка виробництва біопалива,
Лехмус висловлюється поширеною думкою, що «законодавство на території ЄС стає все
більш фрагментованим» і грузне в нерішучості. Великобританія, наприклад, вимагає від
постачальників електроенергії йти на зустріч відновлюваним джерелам енергії (що
означає більше споживання біомаси) і виступає за біопаливо, встановлюючи дорожній
податок на паливо, нижче за викопне паливо. Але те, що уряд Великобританії дає з одного
боку, він забирає з іншого: субсидії виробникам біопалива були припинені в квітні 2010
року.
Під тиском з боку виробників і прихильників відмовитися від стандартів паливних
сумішей, європейські політики змушені вирішити, які заходи слід прийняти щодо
використання земель в липні 2011 року. Два серйозних питання на порядку денному -
додавання штрафних санкцій на біопаливо за їх вплив на землекористування, або
підвищення екологічних стандартів палива, яке повинне відповідати їм, щоб претендувати
на підтримку. Ці труднощі разом із європейською політикою та існуючою транспортною
інфраструктурою в значній мірі не стосуються біоетанолу, як це має місце в Бразилії, а
біодизеля на основі рапсу, яке вимагає більш інтенсивного використання добрив. З
багатьма фермерами, які активно вкладають зусилля у вирощування рапсу, значні зміни в
політиці будуть дратувати багатьох в сільськогосподарській галузі, створюючи головний
біль для європейських лідерів.
Країни, що розвиваються, мають різні інтереси, з урахуванням їх меншої залежності від
викопних видів палива. Індія і Китай з їх величезним зростаючим населенням стоїть перед
переспективою великого тиску з боку енергозабезпечення протягом найближчих
десятиліть. Китай є третьою за величиною в світі країною-виробником біоетанолу, а
також забезпечує близько $2 млрд. прямих субсидій на відновлювані джерела енергії
поряд з кредитною програмою під низькі відсотки підтримки R&D і капітальних вкладень
виробниками, і етанольною «квотою» в 10 % до 2020 року. Хоча біопаливна
промисловість Індії в даний час відстає, країна поставила мету задовільнити 20% свого
попиту дизельним паливом рослинного походження до 2017 року.
© УНК 46