©УНК 2011

успіху. Величезна доля інвестицій у виробництво біопалива в країнах, що розвиваються,
йде від великих іноземних компаній, які хочуть налагодити виробництво на плантаціях в
промислових масштабах, говорить Лаура Герман, спеціаліст з управління лісами основі
Центрі міжнародних досліджень у галузі лісівництва в Індонезії (CIFOR). Вивчення,
проведене Герман спільно з Ян Віллем ван Гелдером, директором економічної
дослідницької фірми Profundo, виявило, що в період між 2000 і 2009 роками, $5.7-6.7
млрд. було вкладено у 10 великих компаній в Азії, Африці та Латинській Америці (тільки
на Бразилію припадає трохи більше половини). Тим не менш створені досі іноземні
комерційні проекти з біопалива значною мірою не забезпечують обіцяних вигод для
місцевого населення.
Герман вивчала комерційні ініціативи виробництва біопалива в Гані і Замбії, де іноземні
компанії придбали більш ніж 1,1 млн. га і 600 тис. га відповідно, в основному для
вирощування ятрофи. Місцеві громади і фермери досить часто будуть продавати свої
землі іноземним компаніям в надії отримати роботу або підписувати обов'язкові
контракти для вирощування ятрофи для компаній. Але компанії часто відмовляються від
контрактів, говорить Герман, а обіцяні робочі місця не забезпечуються. Наприклад, в
Замбії фермери укладали контракти на вирощування ятрофи за фіксованою ціною з
конкретною компанією. Але як тільки культура почала приносити свої плоди, «компанія
щезала», говорить вона.
Фото: фермери в Гарало, Малі,
вирощують 600 гектарів ятрофи,
забезпечуючи половину міста
електрикою (JOERG BOETHLING/
PHOTOLIBRARY.COM)
Більшість таких компаній –
іноземні. Місцевим жителям
часто не вистачає досвіду і
правових знань, щоб вести
переговори на гідних умовах,
а також мають недостатньо
влади, щоб привести компаній
до відповідальності. Отже,
багато громад в кінцевому
підсумку пов'язано з
довгостроковими договорами оренди на 50 років, у яких компанії диктують закупівельні
ціни для фермерів. «Люди відчайдушно і сліпо кидаються на інвестиції від переваг, які
вони можуть отримати», попереджає Герман. «Очікування високі, але мало розуміння
того, що потрібно робити, щоб отримати ці вигоди».
Це ще не всі погані новини: Герман та її колеги натрапили на кілька компаній в Гані, які
діяли по правилам. Компанії були зареєстровані у відповідних державних органах,
отримали екологічні дозволи і пропонували хорошу зарплатню і справедливі умови для
місцевих жителів. Але все таки, всі види біопаливних підприємств такого характеру
мають «заплямовану» репутацію в очах громадських об’єднань і борців за права людини,
які захищають місцевих жителів. За іронією долі, відповідають ті, хто має доступ до
місцевих груп і має змогу інформувати, що найважче відслідкувати, говорить Джордж
Шоневельд, дослідник в лісовому секторі в CIFOR. «Чим помітніше і привабливіше
виглядає компанія, тим більше вона привертає до себе увагу», говорить він. «Більш
скритні з них майже залишаються без уваги».
Ефективність та економічність масштабу, які мають комерційні та централізовані
виробники біопалива, обмежують ці вигоди для місцевих жителів. У доповіді
© УНК 37