бофони: грошові документи оун і упа

матеріальні вартості мусять бути тільки функціями народу; вони мають
служити визволенню українського народу» 1 .
До травня 1929 р. щомісячні членські внески платили лише члени
організації, однак, через хронічну нестачу коштів ПУН прийняв рішення,
щоб і кандидати в члени організації також матеріально підтримували
ОУН. У 1936 р. кожен член і симпатик ОУН щомісячно виплачував
у фонд організації 30 польських грошей, згодом сума внеску виросла
до 50 грошей.
Члени ОУН в умовах підпілля не мали спеціальних партійних квитків,
у котрі занотовували внесені обов’язкові кошти у фонд організації,
тому скарбник мусив видавати розписку. З часом вона набула певної
стандартної форми: невелика картка, що зовні нагадувала візитку, з належними
атрибутами – тризубом i написом «Бойовий фонд ОУН». Після
отримання грошей скарбник символічно вручав тій чи іншій особі квитанцію
згаданого зразка, яку тут же з метою конспірації знищував, оскільки
вона могла стати речовим доказом для польських, а згодом i радянських
каральних органів. Щойно прийняті в ОУН обов’язково платили
вступні внески, розміри яких визначала організація. За такої практики
використання в ОУН грошових документів до нас не дійшли їхні тогочасні
зразки. У підпіллі та в середовищі польських спецслужб тих років
ця картка отримала різні назви. Найпоширенішими були «значок»,
«блочок», «купон» та «цеголка», рідше – «бофон».
Лаконічні відомості польської поліції про грошові документи ОУН
підтверджують i доповнюють матеріали НКВС. Використовуючи безномінальні
бофони, ОУН встановлювала розміри вступних внесків згідно
з матеріальним становищем тієї чи іншої особи.
Динаміка підпільної боротьби вимагала нових грошових надходжень,
тому оунівці не обмежувалися на цій царині лише загальнообов’язковим
бойовим фондом, а періодично створювали одноразові
фонди, часто іменні, спрямовані на конкретні цілі. Так, 1933 р. серед
населення Борислава, Дрогобича, Трускавця та Тустанович було організовано
кілька зборів на фонд ім. Д. Данилишина та В. Біласа. Іменні
фонди отримали певне поширення і в роки боротьби ОУН із радянським
тоталітарним режимом.
У друкованому органі УВО–ОУН газеті «Сурма» систематично
вміщувалися відозви до патріотично налаштованого українського населення
сплачувати кошти на «бойовий фонд», «фонд українських політичних
в’язнів» та на «пресовий фонд».
1 Стецько Я. Наші шляхи (підпільне видання). – С. 11.
14