бофони: грошові документи оун і упа

«Неплюя» – Петро Гнибіда («Тарас»), який також знався в різьбі по
дереву.
«Косач» та підпільники В. Вінтонів («Богдан», «Ясень»),
В. Мельник («Хмель»), С. Гишка («Славко») і «Неплюй» налагодили
випуск оунівської ідеологічної зброї – повстанських журналів «Хрін»,
«До волі», різнопланових летючок та відозв, які по конспіративних каналах
зв’язку відправляли боївкам ОУН, що діяли на території Хмельниччини
і Вінниччини. Ті, у свою чергу, намагалися поширити підпільні
видання на Черкащину та Київщину.
Поряд із пропагандистськими виданнями для потреб повстанців,
вони відновили випуск розробленого 1947 р. Кам’янець-Подільським
окружним проводом ОУН безномінального бофона {118}, який у варіанті
1949 р. набув форми номінальних – 50 і 100 крб., присвячених
«Дню Української Зброї». На малюнку зображено атаку повстанців, які
йдуть у бій під прапором, та наведені слова І. Мазепи: «Нехай вічна
буде слава, що през шаблі маєм права». У горішніх кутах бофонів – дві
дати: 1919 і 1949 {158–159}. Сюжет цього бофона органічно
пов’язаний з однойменним публіцистичним твором Богдани Світлик
(М. Дмитренко), опублікованому в часописі «Повстанець» 1 .
У тих важких умовах боротьби друкарню створювали буквально
по крихті, з дотриманням вимог конспірації. Навіть незначний збій в її
організації міг призвести до провалу. Бережанському надрайонному
провіднику ОУН «Володимиру» вдалося розшукати 10 кг друкарського
шрифту, який заховав його попередник «Юрко» в лісі біля с. Шумляни.
Подав допомогу й крайовий референт пропаганди «Євген», виділивши
кілька кілограмів шрифту із власних резервів.
Постачання друкарської фарби організував Чортківський районний
провідник Григорій Кольба («Дарко»). Її купували в Чернівцях у спекулянтів.
А провідник Копичинського районного проводу ОУН
«Книш» у листопаді 1948 р. передав для друкарні 10 тис. крб., зібраних
його людьми на бойовий фонд підпілля.
Окремі деталі для друкарських станків за кресленнями «Косача»
замовили в селах Товстенького та Заліщицького районів. Згодом їх виготовили
місцеві ковалі та столяри.
Місце для друкарні вибирали довго, адже йшлося про безпеку найгострішої
зброї того часу. За рекомендацією підпільника «Хмеля»,
схрон побудували в господарстві Івана Мотички, жителя містечка Товсте,
який працював завідувачем нафтобазою Кошилівської МТС.
1 Повстанець. – 1945. – Ч. 5.
58