бофони: грошові документи оун і упа

суворо фіксувалися у звітах і використовувалися на крайні потреби.
Знаю, що хтось з уже звільнених підпільників поїхав у Москву і купив
там друкарську машинку, яку ми зберігали у закинутому вибої шахти
№ 9–10. На цій машинці при світлі шахтарської лампи друкував не раз
різні документи О. Воденюк. Тривалий час мені було доручено зберігати
архів підпілля. У цьому архіві були безцінні документи про боротьбу
табірного підпілля, а також БФ. Мені відомо, що в 1956 році цей
архів відправили з Воркути в с. Волосянку [Львівської області], але
згодом він став речовим доказом на слідстві і в суді» 1 . Із цих свідчень
краєзнавець С. Пахолко зробив реконструкцію грошового документа
«Заполярного проводу ОУН».
Однак авторитетні політв’язні піддають сумніву реальність того, що
в табірних умовах Воркути можна було зберігати архіви та випускати
бофони. Так, Мирослав Панчук вважав, що заполярне підпілля було
«організацією без організації», яке не вело жодних протоколів, а приймало
свої рішення тільки усно. Якщо бофони і насправді існували, то
це, ймовірно, могла бути провокація КДБ.
Отже, бофони не тільки супроводжували та документували діяльність
українського національно-визвольного руху на всіх етапах його
розвитку і навіть після припинення всенародної боротьби, але й самі
були гострою зброєю на економічних і політичних відтинках.
1 Пахолко С., Мартин О. Грошові внески на бойовий фонд Заполярного проводу
ОУН у Воркуті: реальність чи провокація КГБ?// Рукопис статті.
73