бофони: грошові документи оун і упа

Вступ
Історія Української Повстанської Армії набирає дедалі більшої ваги
в українському суспільстві як державотворча проблема. Вона викликає
зацікавлення не тільки серед професійних істориків, але й у всіх
небайдужих до українського минулого. Завдяки старанням науковців
та громадськості в Україні і за кордоном відкриваються нові героїчні
сторінки національно-визвольної боротьби Українського народу в ХХ
столітті. Однією з них є наявність та функціонування власних грошових
документів ОУН і УПА – бофонів.
Бофони (скорочення від словосполучення «бойовий фонд») – це
однобічні (рідше двобічні) грошові документи (квитанції) з національною
символікою та символікою ОУН і УПА й відповідними написами
(або тільки із символікою, без написів), із фіксованими номіналами (чи
без номіналів). Уповноважені особи від імені ОУН чи УПА видавали їх
населенню за добровільно внесені, стягнуті як контингент, реквізовані
кошти, у вигляді готівки, іноді продуктів харчування, одягу тощо. Крім
суто фінансової ролі бофони також виконували агітаційну функцію,
тому їх використовували в повстанській пропагандистській роботі.
У різні періоди діяльності ОУН фонд зі стратегічних і тактичних
міркувань мав назви «бойовий», «визвольний», «революційний», «національний»,
«військовий» і навіть «оперативний». Незважаючи на цю
різноманітність, найбільшу популярність завоював термін «бойовий
фонд», мабуть, тому, що вживали його частіше. З часом виникло скорочення,
голосний звук «о» помінявся на «і» або ж на «е», «и», залежно
від краю. В результаті в Галичині та на Буковині грошові документи
ОУН стали називати «бефонами» і «бифонами», а на Волині (Рівненська,
Волинська, Житомирська області) та білоруському Поліссі – «біфонами».
До того ж зазначені мовні різновиди швидко перекочували в
повстанські документи та літературу підпільних авторів, а відтак у видання
української діаспори.
Для того, щоб уніфікувати термінологію та позбутись варіантів,
що можуть призвести до спотворення змісту, у цій книзі використовується
термін «бофон», що вже здобув визнання науковців та включений
до енциклопедичних видань 1 .
1 Онишко Л.В. Бофони // Енциклопедія сучасної України. – Т. 3. – К., 2004. – С.
397; О. Клименко. Бофони // Тернопільський енциклопедичний словник. – Т. 1. – Тернопіль,
2004. – С. 179–180.
7