бофони: грошові документи оун і упа

надрайонного проводу ОУН, де продовжував виконувати графічні роботи
під псевдонімами «Кри-н», «Крилан». 1 жовтня 1948 р. «Омеляна»
призначили художником і гравером технічного «звена» Дрогобицького
окружного проводу ОУН. У травні 1949 р. після ліквідації радянськими
спецслужбами провідника Дрогобицького окружного проводу
ОУН І. Лавріва («Нечая») і керівника типографії цього проводу
«Снобяка» «Омеляна» підвищили в посаді та призначили керівником
видавничого осередку підпілля. Приблизно 8–10 жовтня 1949 р. митець
загинув під час проведення чекістсько-військової операції у гірськолісовій
місцевості на межі Славського, Підбузького, Бобринського і
Турківського районів Дрогобицької області, в ході якої було ліквідовано
технічну ланку та типографію ім. Лопатинського 1 .
На теренах Львівського крайового проводу ОУН творили й інші
митці, які залишили на бофонах і плакатах лише свої ініціали М. Г.,
К. Е. та Я. Р. Керівник підпільної друкарні Дрогобицького обласного
проводу ОУН «Кравець», який загинув 23 липня 1950 р. в с. Лихобора
(Славське), мав спеціальну друкарську освіту.
У грудні 1948 – січні 1949 р. органами МДБ припинено діяльність
двох підпільних друкарень, які підпорядковувалися Золочівському
окружному проводові ОУН. Так, 28 грудня 1948 р. на хуторі Велин Заболотцівського
району Львівської області під час проведення чекістсько-військової
операції загинув керівник технічної ланки цього проводу
«Окріп» та його друкарка. В криївці, де вони переховувалися, чекісти
вилучили ротатор, друкарську фарбу, кліше для друкування листівок
та бофонів, а також велику кількість віддрукованих пропагандистських
видань.
Наприкінці 1946 р. крайовий провідник ОУН В. Кук («Леміш») відновив
діяльність підпільної друкарні неподалік с. Зозулі Золочівського
району, яка стала працювати під його безпосереднім керівництвом.
Оскільки її обладнання було доволі громіздким, В. Кук прийняв рішення
використати лише запаси шрифту, а друк проводили на саморобній «гутенбергівці».
У цій друкарні друкувалися такі видання, як журнали «До
волі», «За Україну», «Інформатор», «За волю нації», «На зміну», «Юні
друзі», «Не на життя, а на смерть», нариси про видатних націоналістів,
плакати, бофони та листівки. Матеріали для друку отримували через
зв’язкових від УГВР та особисто від Р. Шухевича, який конспірувався
під цифронімом «171» 2 .
1 Літопис УПА. Нова серія. – Т. 7. – Київ – Торонто, 2003. – С. 264.
2 ГДА СБ України, Львів. – Спр. П-11755. – Арк. 44–46.
47