бофони: грошові документи оун і упа

лись відповідною роз’яснювальною роботою із застосуванням різноманітного
пропагандистського арсеналу: летючок, брошур та бофонів,
роль яких з економічної точки зору в ті роки майже цілком зводилася
до функції реквізиційних розписок та квитанцій про виконаний грошовий
контингент. Тоді ж у справі поповнення повстанського бюджету
почали з’являтися тривожні симптоми, спричинені важким економічним
становищем населення, терором властей, невизначеністю. Селяни
не могли безкінечно витримувати важкий тягар. Ілюстрацією такої ситуації
є протокол Устрицького районного проводу ОУН (Польща):
«Протокол справи беф[онів] проголошення УССД 30-VІ.48 р. В кущі
71 роздано поміж населення беф[онів] пр[оголошення] УССД на суму
512 крб. (п’ятсот дванадцять крб.) Населення бофони понищило, а зараз
гроші є не стягальними. Постій 15.– VІІІ. 48 р. Про правдивість
протоколу стверджують: Прапор, Гуцул, Бистрий» 1 . Подібні приклади
були і на Станіславівщині. Заарештований енкаведистами 1949 р. учасник
підпілля М. Глібко, відповідальний за поширення бофонів, зізнався:
«У грудні 1948 року від станичного «Колоса» мною були отримані
ОУН-бефони на суму 1 500 крб., котрі я особисто поширював серед
жителів села Спас. Я особисто поширив на суму 115 крб., а ті що залишились,
зберігав у себе, оскільки жителі не хотіли їх брати і гроші
не давали» 2 .
Про труднощі збору коштів для потреб підпілля дають також уявлення
матеріали кримінальної справи на жительку с. Васильківці Пробіжнянського
району Тернопільської області Софію Івасюк, яка отримала
від оунівки Ганни Ткач («Зарічної») бофони на суму 800 карбованців
із завданням реалізувати їх серед населення. Проте Івасюк не змогла
виконати завдання, оскільки жителі села відмовились платити гроші.
Свідчення на суді жителів с. Васильківці Антона Вертимаги, Миколи
Макамчука та Тетяни Клейзуб яскраво передають настрої застрашених
більшовицькими репресіями та контингентами селян: «У червні
1948 року я рубав дрова у своєму дворі. До мене підійшла підсудна
Івасюк, покликала до воріт і сказала, що я повинен дати 25 карбованців;
для кого й для чого вона не сказала. Я відповів Івасюк, що не повинен
нікому давати гроші, оскільки я повністю розрахувався з податками
і держпозикою. Тоді Івасюк сказала, що для мене є «бофон» на 25
карбованців. Але й на це я відповів, що у мене немає грошей і не дав їй
ні гроша... В червні 1948 року я разом зі своїм батьком працював на
подвір’ї. В цей час підійшла підсудна Івасюк і покликала до воріт мого
1 ДАТО. – Ф. Р3432. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк. 9.
2 ГДА СБ України, Івано-Франківськ. – Спр. 6001. – Арк. 41–42.
33