Палагнюк - Чтиво

знову отриманою життєвістю. Одна з Безпутних Вандерпутень,та, що видихала повітря мені в рота, сказала:— Це зветься «поцілунком життя», — її подих мав смакметилсаліцилату від жуйки.Інша зазначила:— Це гра «французький поцілунок».Третя спитала:— Хочеш іще раз?І я, піднявши слабі руки, торкаючись холодними, тремтячимипальцями горла в тому місці, де його все ще перетинавмахровий пояс, накриваючи собою тільки-но відродженийпульс, — я кивнула головою, ледь помітно, але неодноразово,і прошепотіла:— Так, — наче розмовляючи з самим містером Рочестером,я прошепотіла: — Так, Едварде, прошу тебе. О, так.