Палагнюк - Чтиво

Коло наших кліток товпляться й інші: деякі порожні, а вінших сидять поодинокі люди. Безсумнівно, це качок, наркоман-бунтівник,самозакоханий розумник і психопат, — всівони сидять під арештом тут, навіки.Ні, це нечесно, але в мене дуже багато шансів на те, що япроведу тут, у клітці, наступні кілька століть, прикидаючисьхворою на псоріаз і слухаючи, як лицеміри кричать і скаржатьсяна вологість і запах, а моя сусідка, Дорога Шльондра,сідає навпочіпки, намагаючись за допомогою слини і жмуткусерветок «Клінекс» надати хоч трохи блиску своїм дуже дешевимтуфлям із білого шкірзаму. Навіть сильний сморідлайна, і диму, і сірки не здатен подолати аромату її дешевихпарфумів, схожого на аромат фруктів, «ідентичного натуральному»,чи запаху розчинного напою «виноград». Чеснокажучи, я б краще нюхала лайно, але, на жаль, затримати диханняна кілька мільйонів років неможливо. Тож, виключноз надмірної чемності, я кажу:— Все одно дякую; я про косметику, — лише ввічливістьпримушує мене посміхнутися й додати: — Мене звати Медісон.Тієї ж миті дівчина майже кидається на ґрати, що розділяютьнас. Вона — її груди, стегна, навіть черевики на високихпідборах — очевидно, жалісно вдячна мені за підтримку, івона широко посміхається мені, демонструючи всі свої стандартнірізці, що блищать порцеляною. Вуха в неї проколоті,і в них стирчать діамантові сережки — точнісінька копія сережокКлер Стендіш, тільки от вони грубі, розміром з монету,і засліплюють блиском кубиків цирконію. Вона каже: «А я —Бабетт», упускає зім'яту серветку і простягає крізь ґрати забрудненусажею руку — щоб я її потиснула.