Палагнюк - Чтиво

Розділ тридцять сьомий«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Я не твоя Джейн Ейр.Я нічия Кетрін Ерншоу. А ти? Ти, звісно, не письменник. Тимені не начальник; ти просто задурюєш мені голову. Коли бхтось і написав про мене, то це б була Джуді Блум чи БарбараКартленд. У мене є упевненість, і рішучість, і свобода волі —принаймні я так вважаю».Просто з примхи я не брала із собою ані штурмовиків,ані монгольські орди, коли вирушила святкувати. Чи можуя довіряти їм, чи я перемогла їх по-чесному — я більше цьогоне знаю. Окрім того, до лімузина «Лінкольн» може сістине більше заданої кількості пасажирів, і, що б там не казаламатуся, свита все-таки може бути завеликою. Останньоїмиті я навіть не змогла взяти із собою вуси Гітлера, бо їх з'ївТигр; а кошеня своє я брати не хотіла, бо воно могло вивернутикомусь на сходи кульку нацистського волосся. Тож врезультаті від дверей до дверей ходили лише ми: я, Стрілець,Емілі, Леонард, Бабетта і Паттерсон. Клуб «Сніданокмертвих».Маю сказати, що я все ж таки одягла пояс короля ЕтельредаII, кинджал Влада III, а також кривий ніж Жиля де Ре,яким він убив стількох дітей. Емілі, вдягнута казковою прин-273