Палагнюк - Чтиво

вивши перші й сильно вдаривши підборами-шпильками подругих. Забувши про (до цієї миті) серйозне намагання зберігатиодяг чистим і цілим, я хапаю жменю іржавих лез длябритв, що товстим шаром вкривають землю, і починаю рубатий різати, в результаті чого опиняюсь під справжнім водоспадомсвинячої крові. Сморід відкритих, вивернутих нутрощівдемона нічим не відрізняється від смердоти трупарні.З’являється туман, викликаний кров’ю, що б’є фонтаном, начена бойні, і вереск, наче під ножем м’ясника. Тельбухи широкимидугами злітають у повітря, у стилі театру жахів «Гран-Гіньйоль», і навіть пекельне жовтогаряче небо розколюєтьсявід пронизливих криків Ваала.Факт маловідомий, але побороти демона лише трошкискладніше, аніж деспотів чи тиранів. Незважаючи на неохватнірозміри й страховинну зовнішність, справжньої самовпевненостіу них майже немає. Вся їхня перевага полягає умарних погрозах, бридкій потворності й гнійному смороді,але коли ці засоби захисту подолані, у демона майже не залишається,чим їх підкріпити. Ще одна слабкість демонівполягає в їхній шаленій гордовитості. Як і всі задираки, вартойому запідозрити, що він втрачає перевагу, як він тієї жмиті накиває п’ятами.Коли щось на той момент ще залишалось в мені від МедісонСпенсер, нащадка кінозірки, воно зникло у дикунськомудвобої. Б’ючись один на один із лихим Ваалом, я не можу непомічати заплямовані орди, які спостерігають за моєю люттюз безпечної відстані. Опинившись під невблаганним градоммоїх дитячих ляпасів і дівчачих стусанів, грубих образсловом, шквалом образливих жестів і шкільних жартів, — цей236