Палагнюк - Чтиво

Пальці велетенської руки обіймають мене з усіх боків —міцно, наче гамівна сорочка. Цю гігантську руку запхали ум'який ґрунт і висмикнули мене, як фермер висмикує морквучи редиску з їх могильного сну.Так, може, я і привілейований, багатий, ізольований нащадокзнаменитих батьків, але ж я досі пам'ятаю, звідки берутьсядіти й морква... хоча я ніколи не була на сто відсотківупевнена стосовно того, звідки взявся той Ґоран.Злітаючи в повітря, я бачу геть усе: Море комах, Великі рівнинибитого скла, Океан пролитої сперми, нескінченну шеренгукліток, що містять проклятих. Піді мною розгортається уся географіяПекла, разом із демонами, що мандрують у різних напрямках,щоб пожерти бідолашних жертв. У найвищій точціцього підйому на мене очікує цілий каньйон слизьких зубів.Вітер мерзенного вологого дихання б'є мене, наче кулаком, своїмсмородом, гіршим за сморід усіх туалетів екологічного таборузаразом. Трохи далі здіймається жахливо великий язик, укритий,немов килимом, смаковими сосочками розміром із мухомори.Все це оточене губами, товстими, наче шини у трактора.Мене підносить до рота, де я випростовую руки і чіпляюсьза верхню губу. Ногами стаю на нижню губу і, немов рибнакістка, виявляюся занадто широкою та негнучкою, щоб менеможна було проковтнути. Губи у мене під долонями здаютьсядивовижно плисовими, шкіряними, як кушетка у гарномуресторані, але дуже тепла. Це ніби торкнутися оббивки сидіння«ягуара», якого щойно перегнали з Парижа до Ренна.Обличчя демона таке безкрає, що, окрім рота, я нічого небачу. Периферійним зором я неясно розрізняю над собоюочі, широкі й скляні, як вітрини універмагу, тільки вигнуті70