Палагнюк - Чтиво

брязкають і стукають одне об одне. Час від часу я рекомендуюрозмістити тут чи там чудовий басейн для птахів. Чи сонячнийгодинник, оточений мальовничим орнаментом із червоних ібілих петуній. Нарешті, аби перервати мовчанку, що вже затягнулась,я питаю в Емілі, за чим вона сумує більше за все.—*За мамою, — каже дівчина. — За поцілунками на добраніч.За іменинним пирогом. За повітряними зміями...Я пропоную розмістити музичні підвіски, сподіваючись,що вони допоможуть розігнати чорний дим, що крутиться увирі та здіймається хвилями навколо нас.Емілі чомусь не нотує мою пропозицію.— І літні канікули в школі, — продовжує вона. — А щемені не вистачає гойдалки...Попереду рухається якась фігура; вона наближається до насдоріжкою, що йде в іншому напрямку. Це хлопець: він то щезає,то знову виринає з хмар диму, що пересуваються в повітрі. Вінто з'являється, то розчиняється. Видимий і прихований.Вона скучила за парадами, каже Емілі. За контактним зоопарком.За феєрверками.Постать, хлопчик, наближається до нас, притискаючи догрудей якусь подушку. Очі в нього розпусні, лоб — похмурийі низький, губи скривились у чуттєвий оскал. Подушка, якувін несе, пофарбована у яскраво-помаранчевий колір, а текстурав неї така, що вона здається водночас м'якою та цупкою.Хлопець одягнений у нестерпно-яскравий рожевий комбінезон,а з одного боку у нього на грудях вишитий номер.— Я скучила за американськими гірками, — не зупиняєтьсяЕмілі. — І птахами... тобто, справжніми птахами. А не пофарбованимиу червоний колір кажанами.253