Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

ПЕРЕДМОВАДо виконавців театральних видовищ, крім згаданих вже слів игрцы, скоморохиалбо машкарники, комедийники, застосовувалося позначення грач (поряд із поширенимина Русі глумец, іграч, шпільман та ін.); так, в одній з інтермедій Чорт мовить:«Я грач чудзоземски, І волачай потішній, а жартун вшеленски; Як заграю —не кождій в танцу весело скачет, А інший з танечников і ревне заплачет. Я такиймузикант єстем: як скоро заграю, То тим, що танцуют, Пекло отвирают» 15 . У рукописномусловнику другої половини XVII ст. «Синоніма славеноросска» невідомогоавтора подається тлумачення лексеми іграч — сопєц. У XV–XVI ст. вживаєтьсятакож машкарник (від старосл. машкара — маска) у значенні брехун, скоморох.Термін актор (фр. acteur, англ. actor) відомий в українській мові з XVII ст., однакуживався він не для характеристики театральної діяльності, а означав позивача,виконавця; вже на початку ХІХ ст. у нарисі «Історія театру в Харкові» (1841)Г. Квітки-Ос нов’я ненка зустрічаємо й похідне від актора — акторша. У російськіймові у формі актор термін відомий з 1710 р., з 1739 р. — у формі актёр(«Лучшия акторы [действующие или игроки] те; которые лутче других персонусвою представляют»; «Актеры Италиянской Комедии всячески стараются привестив совершенство все части спектакля»); лексема актриса — з 1735 року.Акторство, чи, точніше, особлива, притаманна театрові XVIII ст. манера виконання,носить назву декламація (від лат. declamatіo — вправа у красномовстві).Цим терміном позначається, однак, не лише манера виконання, а й театральнийжанр, першим відомим зразком якого на етнічній території України була панегіричнадекламація «Просфонима», написана від імені молодших і старших учнівЛьвівської братської школи на честь митрополита Київського і Галицького МихайлаРогози, який на початку 1591 р. приїхав із Києва до Львова у церковнихсправах. У декламації «На рожство Господа Бога и Спаса нашего Ісуса Христа вірші,для утіхи православным христіанам» (1616) Памви Беринди, у Присвяті зустрічаємословосполучення «которая то крез діток ест декламована».Одним з різновидів декламації були ляменти (плачі, або трени), тобто похоронніпанегірики, до перших зразків яких належать «Лямент дому княжат Острозскихнад зешлим з того світа ясне освецоным княжатем Алєксандром Константиновичем,княжатем Острозским, воєводою воліньскым» Даміяна Наливайка (1603),а також написані Касіяном Саковичем «Вірші на жалосний погреб зацного рицераПетра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска его к. мілості Запорозкого…»До зразків таких колективних декламацій належить й написана у 1703/1704 рокахстудентами класу поетики Києво-Могилянської академії під керівниц т вом професораакадемії Іларіона Ярошевицького «Declamatіo de San ctae Catha rі nae Genіo».У 1736 р. в українському шкільному театрі зафіксовано словосполучення mаgіstеr соmаеdіае. Цим терміном Митрофан Довгалевський, атестуючи в Київській15Інтерлюдія на три персони: Баба, Дід і Чорт // Українська література XVIII ст. Поетичнітвори. Драматичні твори. Прозові твори. — К., 1983. — С. 358.16