Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

АКЦІОНІЗМТеатральне дійство, за Річардом Шехнером, — це передусім перетворення,яке може здійснюватися за допомогою чарівних процедур і масок, через новізнан ня або фізичні процеси; це метаморфози, аналогічні органічним процесам,або пов’язані з тимчасовими формами (символічними чи циклічними). В основідії може бути передача не тільки значень, але й архаїчного задоволення, страхутощо. Театр — це перетворення на всіх рівнях, метаморфоза. Перетворення, —вважає Шехнер, — це те, завдяки чому, незважаючи на відмову від мімезису, театрі досі залишається цікавим для глядача.Перформенси поділяються на такі категорії: перформенси пленерові, si te‐specific,а серед них, у свою чергу, — перформенси трансвеститів, феміністичніта лесбійські, герилья (у т. ч. феміністична герилья, чікано‐театр), автобіографічнийтеатр тощо (Алан Капроу, Роберт Вілсон та ін.).Свого роду перформенс (створення живопису полотнища на сцені) влаштовуваву 1950‐х рр. абстракціоніст Жорж Матьє. Ів Клайн здійснював свої перформенсиу Галереї сучасного мистецтва в Парижі 1960 року. В «Антропометрії синьоїдоби» три оголені моделі у присутності публіки, під акомпанемент оркестру,мастили свої тіла синьою фарбою та притискалися до розвішаних на стінах полотнищпід акомпанемент оркестру, який виконував «Монотонну симфонію»,що складалася з одного тону тривалістю двадцять хвилин.У 1960‐х рр. нью‐йоркські художники Джон Перро, Марджорі, Страйдер і СкоттБертон створили «Асоціацію перфор мен сис тів», яка спрямовувала свою діяльністьна створення видовищ, в основу яких покладено подію або дійство, процедуру,рух або виступ (власне перформенс), тобто діяльність, запропонованута виконану акторами й іншими учасниками дії, з використанням випадковостей,непередбаченості, певного ризику у процесі створення якогось значення з використаннямусіх видів мистецтва, технічних можливостей тощо. Всупереч поширенійдумці, тут немає нічого спільного з розгардіяшем, безладом або катарсисом.Жан‐Поль Сартр писав про гепенінг: «Хтось на сцені відкриває коробку, повнуметеликів [у виставі Пітера Брука “US”]. Вони вилітають, і рука із запальничкою абосірником, їх спалює. Метелики згорають живцем. Абсолютно очевидно, що тут наявнаалюзія, що відсилає нас до бонз, які спалювали себе заживо в Сайгоні. Ця подіяє гепенінгом, адже тут і справді щось відбувається: є живі істоти, які гинуть,і гинуть у стражданнях. Водночас це й не зовсім гепенінг: адже завіса опускається,і глядач, який повернувся до своєї самотності, йде в неясному розпачі, породжуваномузаціпенінням, ненавистю та безсиллям. Тут немає остаточного висновку,та й які висновки тут можуть бути? Звісно, війна у В’єтнамі — це злочин. І зрозуміло,що ліві нездатні діяти. Але чи стосується все це театру? Якщо це театр, то такаситуація виявляє те, що сьогодні можна назвати кризою уявлюваного в театрі».У 1960‐х рр. відбувається видозміна перформенса — він виривається на вулиці,у громадські місця, і тоді з’являється новий його різновид — променад90