Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

РЕПЕТИЦІЯ, ПРОБАдуть грати, бути на кону, щоб репетирувати, під загрозою сплати штрафу в шістьденьє. Кожен виконавець повинен у дні, коли будуть грати, бути на кону о дванадцятійгодині й у місці, зазначеному для початку, під загрозою сплати штрафув десять деньє».У сенсі методології театр цієї доби, аж до ХІХ ст. включно, був переважно театромначитування (режисер начитував акторам і актрисам ролі з голосу).В англiйському театрi XVII ст. постановка здійснювалася за такою схемою.Прийняту до постановки п’єсу читали на трупi, пiсля чого здійснювавсярозподiл ролей. Iнколи виконавцiв окремих ролей призначав сам король. Траплялося,що правом призначення на роль користувався i драматург. Зазвичайна пiдготовку нової п’єси витрачався мiсяць. Пiд час репетицiй робота над п’єсоютривала — текст уточнювався, скорочувався, дописувався. Репетицiї вiдбувалисявранцi i ввечерi. Вiв репетицiї власник трупи (в документах доби його називаютьдиректором або актором‐менеджером), провiдний актор або драматург. Значнароль належала також суфлеровi. Вiн мав прив’язані до шиї дзвіночок i свисток,якими подавав сигнали і домагався втiлення певної партитури. Фактично пiд часвиконання вистави суфлер ставав її диригентом. Спочатку репетицiї велися з текстамиролей у руках, доки не призначався день, коли всi виконавцi мали прийтина репетицiї, знаючи текст напам’ять. У 1720‐х рр. у практику англiйського театрувпроваджено вiдкритi репетицiї.Істотні зміни в порядок організації репетиційного процесу впровадив Й. Гете,який упродовж 1791–1817 рр. працював на посадi директора (мистецького керівника)Ваймарського придворного театру: він збільшив кількість застольнихі сценічних репетицій (відповідно — шість і вісім; перші читки влаштовував у себевдома; під час першої репетиції ролі перевірялися, а на другій читалися в характерах);у разі порушення репетиційних вимог мiг вiдлупцювати актрису залiзноюпалицею, посадити пiд домашнiй арешт (вимагаючи, щоб вона оплатила послугигренадера, що охороняв її) та ін.Щодо принципiв театрального мистецтва, одним з найголовнiших Гете вважавтакий: сцена має «наочно показати глядачевi, неначе живий, пластичний твiр».У статтi «Ваймарський придворний театр» (1802) Гете писав: «Невпинним прагненнямакторiв Ваймарського театру було поновлення у правах ритмiчноїдекламацiї Повороти сюжету давали пiдставу для живих картин».Німецький «Лексикон театру» (1841) подає таке визначення репетиції (Probe):постановка певної драматичної п’єси без костюмів, без належного освітленняі, найголовніше, — без публіки; отже, повторення, вивчення уривків або цілоїп’єси з метою її досконалого виконання перед публікою; репетиції мають на метітаке вивчення окремих уривків твору, що дає змогу в майбутньому охопити всюцілісність п’єси, відчути, як між собою пов’язані ролі виконавців, натренуватисябути на сцені тощо.431