Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

АДАПТАЦІЯДраматург, окрім гонорару, одержував нагороду у вигляді вінка з плюща та грошовийприз. Хореги й драматурги, які здобули перемогу, мали право встановитина честь цієї події пам’ятний триніжок. Так, Фемістокл (525–460 рр.) був хорегомтрагедії й отримав перемогу, в пам’ять про яку він встановив дошку з таким написом:«Фемістокл фреаррієць був хорегом, Триніх автором п’єси, Адімант — актором».Такі пам’ятні дошки виставлялися для загального огляду на вишуканихкам’яних підставках уздовж дороги (одос триподон — дорога триніжків).Коли судді визнавали, що драматург образив богів, його звинувачувалиу блюзнірстві і відправляли у вигнання. Так, про послідовника Теспіса, драматургаТриніха, джерела повідомляють, що він виставив під час іонійського повстання494/3 р. до н. е. трагедію «Здобуття Мілета». Жорстокі сцени загибелі міста, стражданняжителів, що оплакували своїх рідних, сцени насильства і поневолення настількивразили глядачів, що всі вони плакали, і влада змушена була накластина поета штраф за порушення громадського спокою у розмірі однієї тисячі драхм.У змаганнях на Міських Діонісіях початково брали участь лише поети; згодом,не пізніше від 502 р. до н. е., — також хореги, а з 449 р. — ще й актори (акторипротагоністи отримували грошову винагороду — не лише у разі перемоги,а й за участь у виставах; переможці отримували право брати участь у виконанніп’єс під час наступного свята без попереднього перегляду їхньої гри).Після оголошення результатів змагань здійснювалася процедура нагородженняпереможців: вони виходили на орхестру і перший афінський архонт нагороджувавїх вінками з плюща.Наступ ного дня у театрі на схилі Акрополя влаштовувалися Народні збори, підчас яких повноправні громадяни підбивали підсумки змагання й обговорювалиорганізаційну роботу афінської адміністрації, представники якої також отримувалинагороди у вигляді вінків, подяк, декретів і встановлення статуй на їхню честь.Скульптурні портрети виставлялися не ли ше на честь драматургів: так само булиувічнені фокусники Кратифен, Феодосій, Евклід, Деофіт та ін. ► АКТОР, ДИДАСКАЛІЇ, КЛА-СИКА, ТРАГЕДІЯ, ХОРЕГІЯАДАПТАЦІЯ, ДРАМАТИЗАЦІЯ, ПЕРЕРОБКА (від лат. adap tere — пристосування;фр. adaptatіon, англ. adap ta tіon, нім. Bühnenbearbeіtung, Adaptatіon, Adap tі on;ісп. adap tatіon; пол. adaptacja sceniczna, dra ma ty za cja; у практиці україн сь ко го театруХІХ ст. вживався також термін перелицьовка) — переробка та пристосуваннядраматичного твору до певної кон’юн ктури (соціальне замовлення, склад трупи,технічні можливості, умови сприйняття певною аудиторією тощо) або докорінназміна жанру літературного твору, його драматизація. Адаптація до умов сценитвору, який не призначався для виконання на сцені, називається інсценізацією.Перші переробки з’явилися ще в античному театрі: у Греції — адаптація епічнихсюжетів до умов сцени; у Римі — сюжети давньогрецьких трагедій, покладенів основу творів Еннія, Акція, Сенеки, Плавта, Теренція; у візантійському театрі62