Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

ПЕРЕДМОВАОкрім того, ряд важливих, на думку автора, термінів досі не вивчений саме театрознавством.Скажімо, історія театрального бінокля: як і коли ним почали користуватися,коли він перетворився на модну забавку, що посіла чільне місцеу ритуалах глядачів? Або історія театрального буфету: як, коли і навіщо йогобуло створено, як вплинув він на загальну атмосферу вистави? Лише на першийпогляд видається, що подібні питання лежать на узбіччі, а то й за межами достеменноготеатру; насправді все це — його реальне життя.Те саме, хоча й з інших причин, стосується філологічного, а надто нормативногоаспекту термінології. Хоча ці завдання свого часу висувала Станція мови приРежисерському штабі Мистецького об’єднання «Березіль», у плані роботи якоїще у 1925 році зазначалось: «зразково удосконалити мову в МОБі», «виробитиі прищепити українську термінологію в галузі театрального мистецтва», «для виробленняукраїнської термінології зібрати всі терміни, що вживаються в театрі,дослідити їх, знайти їхнє походження і впровадити їх» 112 .Пропоноване видання не має на меті вироблення і прищеплення українськоїтермінології в галузі театрального мистецтва; завдання цієї праці скромніші.Між двох типів словникових видань — словника лексикографічного, нормативного,зорієнтованого на ідеальну мову, і словника живої мови (з притаманнимиїй професіоналізмами, включаючи русизми, неоковирності, а також застарілівирази на кшталт постановка, виставляння та ін.), — це видання належитьдо другого типу і задумане як ужитковий словник живої, а не штучної мови.Це словник, мінімальним завданням якого автор вважав каталогізацію й тлумачення(звісно, у межах наявних конвенцій) тієї термінології, що побутує на сторінкахспеціальних видань і в живій мові. Відтак і корективи, що їх пропонує автор(як диференціація термінів театр і мистецтво театральне тощо), маютьрадше характер пропозицій, аніж претензій на нормування.Обираючи цей шлях, автор намагався уникнути оптимістичного відчуття оволодінняостанньою істиною і керувався при цьому висловлюванням Брехта,який писав: «Людина, яка має одну теорію — загинула. Вона повин на мати кількатеорій, чотири, багато! Вона повинна набивати ними кишені, неначе газетами,увесь час найостаннішими; серед них гарно живеться; приємно мешкати середтеорій. Слід знати, що існує безліч теорій, як пробитися, — дерево теж має кількатеорій, але керується лише однією з них — певний час» 113 .Відтак автор не приховував суперечностей, що існують в інтерпретації тогоабо іншого терміна різними театральними діячами та школами: навпаки, намагавсявисунути їх на перший план й у такий спосіб виявити гіпотетичність усіх,навіть найавторитетніших визначень. Занепади та злети відбуваються одночасно,адже «шлях угору і шлях униз — один і той самий шлях» (Геракліт).112Лесь Курбас. Філософія театру / Упоряд. М. Лабінський. — К., 2001. — С. 528–529.113Брехт, Бертольт. О литературе. — М., 1988. — С. 24.48