Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

ПЕРЕДМОВАнамагався знайти золотий перетин між селекційним мінімумом і каталогізованиммаксимумом, між розгорнутими оглядовими статтями, присвяченими найважливішим,з точки зору автора, термінам, і — коротким тлумаченням інших,між термінами, що належать далекому минулому, але й досі впливають на на шерозуміння сценічного мистецтва, і термінами театру сучасного.Попри щире прагнення залишитися безстороннім спостерігачем театральногопроцесу, автор, звісно, і не сподівався уникнути суб’єк тивізму ні в доборі термінів,ні у спробі визначення змісту їх. Однак, тішить той факт, що цього наміруне змогли здійснити і видатні попередники.Характер посилань у цьому виданні визначається його обсягом і завданнями:інколи це посилання на авторів, інколи — на їхні праці (проте не на конкретнівидання, що недоцільно для лексикона загалом).Список літератури, яким доповнено лексикон, охоплює мінімально достатнюкількість джерел, наукова вартість яких нерівноцінна; інколи це фундаментальнідослідження, класика театрознавства, подекуди — матеріали періодики, присвяченівужчим питанням, історичним феноменам.Звісно, прямого зв’язку між текс том лексикона і списком літератури — у сенсівідповідності кожного джерела певній статті — не існує й існувати не може;це радше перелік актуальних джерел з історії й теорії театру, аніж список літературидо навчальної теми.Одна з особливостей цієї праці зумовлена тим, що, зосереджуючи увагуна явищах сучасного театру, автор намагався подати основні його терміни й поняттяв історичному контексті й у динаміці. Щоб не видавався сучасний театрякимось байстрюком. Тим більше, що й зрозуміти його можна лише усвідомившипроти яких саме забобонів він спрямовував і продовжує спрямовувати своюенергію, які традиції розвиває, які скелети со ром’яз ливо приховує у шафі свогоминулого і сьогодення.З іншого боку, чи можна впевнено стверджувати, що, скажімо, антична трагедіяналежить лише минулому? Хіба й досі вона не посідає чільне місце у репертуарісучасного театру? Але чи можна зрозуміти природу трагедії, не взявшидо уваги обставин її показу, уявлень греків про її композицію й архітектоніку,технічних пристосувань, за допомогою яких здійснювався її показ і т. ін.?Те саме стосується й інших сценічних форм, актуалізованих сучасним театром,а надто тих форм, реставрацією яких марили театральні діячі ХХ ст.: антич ний театр,театр середньовіччя, шекспірівська сцена та ін. Наче загіпнотизовані античнимтеатром, виголошували свої теорії Ріхард Вагнер, Фридріх Ніцше, ЗигмундФройд, у річищі цих ідей здійснювалися експерименти Рудольфа Штайнера і МаксаРайнгардта, Гордона Крега й Адольфа Аппіа, Всеволода Мейєрхольда і ЛесяКурбаса. Так само про відродження принципів єлизаветинського театру мріяв ВільямПоул та інші театральні діячі.50