Матеріали 6-ї Міжнародної конференції - ХПІ - Національний ...

444ПЕРЕЯСЛАВСКАЯ РАДА: ЕЁ ИСТОРИЧЕСКОЕ ЗНАЧЕНИЕИ ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ВОСТОЧНОСЛАВЯНСКОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИЦе традиційні, проте малопривабливі для фінансових установ об'єкти, що використовуютьсяв якості предмета застави. Це пояснюється тим, що основні активи більшостівітчизняних підприємств значною мірою застаріли і користуються великим попитомсеред фінансових установ. З іншого боку технології не стоять на місці і постійно розвиваються,тому технічні розробки у вигляді об’єктів інтелектуальної власності, можутьпослужити тим привабливим ресурсом, здатним стати цікавим предметом застави вочах майбутніх кредиторів. Але на жаль для фінансових установ застава майнових правна об’єкти інтелектуальної власності це дуже ризиковий актив.Це пов’язано з тим для законодавства України це нове явище, ні загальне законодавствопро заставу, ні цивільне законодавство України не містять спеціальних нормпро заставу виключних прав. Цивільний кодекс України присвячує цьому виду відносинодну єдину диспозитивну статтю 424 ЦКУ, відповідно до якої майнові права інтелектуальноївласності можуть бути використані в якості внеску до статутного капіталуюридичної особи або виступати в якості предмета застави.Тому метою цієї статті на прикладі законодавства та практики Російської Федерації,як проект змін та доповнень до діючого законодавства, роз’яснити, які основні вимогивизначає законодавство для подібних відносин.Перш за все треба мати на увазі, що коли говориш про заставу прав на ОІВ, то маєшна увазі не самі об’єкти інтелектуальної власності і не охоронні документи, а лишевиключні майнові права на вказані об’єкти.По-друге, застава виключних майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності,в силу специфіки самого об'єкта, має «подвійну» природу: до нього застосовуються якзагальні норми цивільного законодавства, що регулюють заставу майна та майновихправ (Книга V ЦК), так і спеціальні правила, встановлені законодавством про інтелектуальнувласність (Книга IV ЦК). Тобто, з одного боку, застава виключного права наоб'єкт інтелектуальної власності можна розглядати як спосіб розпорядження виключними(інтелектуальними) правами, а з іншого – як загальноцивільний спосіб забезпеченнязобов'язань, де заставне зобов'язання є акцесорним, допоміжним по відношеннюдо основного, наприклад, кредитного чи тому подібного зобов'язання.Для того щоб виключні майнові права використовувалися в якості предмета застави,вони повинні мати такі ознаками: по-перше, повинні мати здатність до поступки(відчуженню), по-друге, можливість їх грошової оцінки, по-третє, ці права повинні бутидійсними (тобто не суперечити закону) і реальними (тобто не припиняти свого існуванняна момент укладення договору), а також відомими (тобто термін дії права не повиненбути менше терміну виконання основного зобов'язання). А ще виключні майновіправа можуть бути предметом застави, якщо на них може бути звернено стягнення.В зв’язку з тим не відповідають першій вимозі особисті немайнові права та деякімайнові права, а саме майнові права на фірмове найменування, так як вони нерозривнопов'язані з юридичною особою, його власником, і можуть бути передані лише з єдиниммайновим комплексом, майнові права на географічне зазначення, в силу норми закону,право попереднього користувача, це право також може бути передано іншій особі разомз підприємством чи його частиною або разом з діловою практикою (ч.2 ст.470ЦКУ; ч.2 ст. 1361 ЦК РФ), право слідування автора (ч.1 ст.448 ЦКУ; ч. 3 ст.1293 ЦКРФ), так як воно є невідчужуваним правом автора.І ще що, виключні майнові права, і це треба мати на увазі, нерозривно пов'язані зоб’єктом інтелектуальної власності. Якщо існування самого об’єкта не обмежено ніякими часовими рамками, майнові права мають як територіальну, так і часову обмеженість.Перша – територіальна обмеженість – виражається в тому, що законодавством