Матеріали 6-ї Міжнародної конференції - ХПІ - Національний ...

582ПЕРЕЯСЛАВСКАЯ РАДА: ЕЁ ИСТОРИЧЕСКОЕ ЗНАЧЕНИЕИ ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ВОСТОЧНОСЛАВЯНСКОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИохарактеризувати як фрагментарний, нестабільний та позбавлений виваженої стратегії розвиткута планування, що було спричинено роками внутрішньополітичної нестабільності унашій державі. Проте слід відзначити, що остання редакція 2011 року закону «Про засадивнутрішньої і зовнішньої політики» як і попередні законодавчі ініціативи [3, С. 379] ВерховноїРади основним напрямом розбудови двосторонніх відносин визначають їх «політичнута економічну доцільність» та пріоритетність співпраці з державами близькосхідногорегіону, які становлять помітний інтерес як визначні актори світової та регіональноїполітики, мають високий економічний розвиток та «розташовані у стратегічноважливих для нашої країни регіонах». Пріоритетними партнерами у період до 2009–2010 років вважалися передусім країни ОПЕК через зацікавленість української сторониу отриманні енергоносіїв [2, С. 577–578].Країни Близького Сходу та Північної Африки сьогодні являють з себе один з ключовихцентрів формування нового геостратегічного балансу світу, як провідний корпоративнийгравець на глобальному фінансовому та енергетичному ринках [4, С. 10–11]. Так наприклад,за оцінками американських експертів, протягом наступних 30 років очікуєтьсяподвоєння показників залежності Сполучених Штатів та Європи від постачання енергоресурсівз Близькосхідного регіону. Тому країни Близького Сходу та Північної Африки перетворюютьсяна зону перехрещення життєво важливих стратегічних інтересів України,США та Європи та забезпечення їх економічної й енергетичної безпеки [5, С. 5–6]. Тому,на початку ХХІ сторіччя спостерігається зростання ролі геостратегічних, геоекономічних,сировинних та інших видів ресурсів близькосхідного регіону у контексті їх використання вгеополітичному суперництві провідних центрів світової політики на кшталт США, Євросоюзу,Росії, Китаю, Ірану, Індії у формуванні нового світового ладу.Сьогодні наша держава намагається вийти на якісно новий рівень розвитку та розбудовисистеми зовнішньоекономічних відносин, у яких чільне місце займає напрямналагодження стратегічного Чорноморського та Близькосхідного, Північно-африканськогопартнерства й співробітництва. Без забезпечення активної присутності у окресленомурегіоні наша країна може постати перед проблемою диверсифікації шляхів таджерел постачання енергоносіїв, що в свою чергу, є безпосередньо пов’язаним з державнимсуверенітетом та економічною незалежністю України.Поточна ситуація, яка склалася після подій Арабської Весни породжує питаннястосовно перспектив для України на теренах Близькосхідного регіону та/або можливостізосередження своїх зусиль лише на євроатлантичному та російському та азійськомунапрямах зовнішньої політики та не виходити за лінію акваторії Чорноморського басейну.Хоча не слід заперечувати той факт, що географічна близькість України та Близькогой Середнього Сходу виступає одним з чинників національної безпеки, стабільностіта територіальної цілісності. На початку 2011 року за оцінками вітчизняних аналітиківблизькосхідний вектор української зовнішньої політики перебував у стані анабіозучерез невизначеність наслідків процесів демократизації окресленого регіону, тавже протягом наступних двох місяців спостерігалася значна їх активізація. Причиноютому було те, що вітчизняна дипломатія постала перед складною дилемою виробленнянової адекватної поточним подіям стратегії та на цей момент ще не мала чітких й зрозумілихорієнтирів та сформованих цілей, бо революційна хвиля в одну мить зруйнуваласталі підвалини авторитарних режимів близькосхідного регіону та змістила з посад йпозбавила становища лідерів та їх прибічників і тому на перший план стало питанняпро те, з ким тепер вести перемовини щодо співпраці та партнерств, які сили прийдутьдо влади та якими ідеологічними критеріями й моральними принципами будуть керуватисянові лідери. Цікаво, що вітчизняні опозиційні сили одразу ж після перемоги рево-