Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО
Крізь вікно відштовхнутий замкненим простором
світ замахується на інтим, ввалюється
білесими зіницями у кімнати, долаючи задушливу,
людиною дозволену стіні мембрану. Вікно
наочно дає зрозуміти позбавленість людини
її зовнішнього світу. Недаремно П. Флоренський
в «Іконостасі» настійливо проводить аналогію
між вікном та іконою. Вікно — найбільш
містична з усіх будівельних причандалів архітектурної
форми, єдиний зв’язок внутрішності
приміщень з зовнішністю світу за зачиненими
дверима. «Что окно — то икона» (Цвєтаєва).
Ты знаешь, что в твоем дому
Окно выходит в море взором,
Ты можешь подойти к нему,
Свободен вопреки затворам.
От пойманного пустяка
Пахнёт в лицо такая свежесть,
Что станет уж не так тяжка
Игра пророческих невежеств.
Георгий Оболдуев, «Окно», 1947 г.
Суцільне вікно вигадав не Ле Корбюзьє:
воно було відоме ще в Industrial Sity Тоні Гарньє.
Втім, скляна стіна вже не вікно: з неї не можна
викинутися; в усякому разі вона не вікно
у нашому розумінні — герані на підвіконні
й миття на Великдень.
«Вікна» Гліба Вишеславського — навмисна
інсинуація погляду. Погляд, спрямований крізь
вікно, це подвоєння скла, розчахнута сорочка
сприйняття, її ґудзики розкидано всередині,
тіло виставлене про людське око, що назовні.
Така собі камера обскура навпаки: уявний малеча
дивиться на тебе, котрий дивиться на нього,
і між вами суцільний подив можливістю
бачити одне одного. Майже за Дюрренматтом.
Це через те, що там, де виставлена дихотомія
понять, де наявний дуалізм двох розрізнених
речей або явищ, сповитих двома різними словами,
завжди існує проміжок, як те мовчання,
що можна почути між словами. Таке мовчання
2010, випуск сьомий
— простір письма, обмежений встановленими
поняттями: зовнішнє і внутрішнє, командири
і політпрацівники, Клара і Роза, роза і хрест,
коріння і зірки, сирий і варений, розумники
й простуни. В іншій площині: автор і його твір,
твір і глядач, глядач і критик, критик і читач,
читач і автор: замкнене коло спарованих категорій,
придатних для вживання, котрі, як діти
у школу, парами входять у свідомість завдяки
тому, що у цій свідомості розставлено полиці
для сприйняття нового через звичне.
Наші захоплення творами Г. Вишеславського
стосуються не стільки його художніх ідей,
скільки нашого враження стосовно них, котре
й розряджається захопленням, компенсуючи
гальмо слабкого безпосереднього розуміння.
Якщо казати про глядацьку співтворчість
у процесі сприйняття художнього твору, це зухвалий
трюїзм, але здатність віддати собі звіт
у тому, що побачив, — кожного разу не стільки
внутрішньо емоційна робота (на яку багато
хто здатний), скільки праця з розречевлення
понять, котрими схоплено репрезентовані явища.
Тобто робота розумова. «Открыть окно —
что жилы отворить», але навпаки: лише за затуленим
вікном лишаєшся наодинці з собою. Саме
тоді свиня починає чухатися: asinus asinum
fricat; manus manum lavat. Щось відбувається
саме з тобою.
Гете вважав, що усе розумне вже передумане,
слід лише спробувати це передумати ще раз.
А як бути з тим, що породжується на твоїх очах
та іще й входить у твій розсудок з такого боку,
на існування якого ти навіть не очікуєш Невже
це так само, за словом Л. Пінського, як просвіта
входить у народ: немов їжа в організм
Що бачить міська, урбанізована людина,
виглядаючи у вікно Вікна будинків, які стоять
навпроти, увечері заміняють людині зоряне
небо, спотворюючи моральний закон: заяложена
кантівська вертикаль перетворена на горизонталь,
і працює з людським матеріалом не як
феєрверк, а як постріл у спину.
Ідейний вектор творів Вишеславського
344