Академія мистецтв України - Інститут проблем сучасного ...

Грузинське та українське багатоголосся
386
Асматі ЧІБАЛАШВІЛІ
ГРУЗИНСЬКЕ ТА УКРАЇНСЬКЕ БАГАТОГОЛОССЯ
Розгляд зв’язків, спільних елементів у багатоголосих піснях Грузії та України
являє собою дуже цікаве, але недосліджене питання. Ці два народи протягом
свого існування й розвитку створили дуже багату та неординарну культуру,
у тому числі й музичну. Сам факт наявності традицій багатоголосого
співу вже свідчить про високий духовний та культурний рівень розвитку.
На ранньому етапі становлення української та грузинської багатоголосних
пісень велику роль відіграла гетерофонія. Її приклади зустрічаються в
піснях, що досі зберегли унісонну природу. В українському фольклорі це колядки,
весільні, календарно-обрядові пісні тощо. В грузинському — оровела
(орна, молотильна, віяльна), урмули (аробна), нана (колисанка), тирили, датиреба
(плачі-голосіння) та колискові пісні.
Грузинська народна пісня в основному багатоголоса. Кожна окрема
гілка грузинського народу виробила свій особливий музичний діалект, який,
у свою чергу, має різні внутрішні відгалуження в залежності від змісту та характеру
пісні. Щодо наявності у ньому різних музичних діалектів, грузинський
пісенний фольклор можна розбити на хевсурський, тушинський, пшавський,
мохевський, мтиульский, картлинський, кахетинський, рачинський, лечхумський,
сванський, мегрельський, імеретинський, гурійський, аджарський,
лазький.
Стосовно української народної музики, Л. Ященко говорить про два основні
обласні стиля багатоголосся: стиль центральних областей (включаючи
Північ, Південь та Схід республіки) і західноукраїнський (включаючи Прикарпаття,
Закарпаття та Буковину). «Для центральних областей республіки, а також
частково для Волинської та Ровенської областей найбільш характерним є
протяжний і розложистий хоровий спів грудним звуком з сольним підголоском-горяком».
Він також відзначає, що у західних областях України переважає
жіночий хоровий спів м’яким звуком з вільним розподілом голосів на перші,
Приклад 1
другі та треті. Спосіб звуковідтворення тут більше наближається до академічного
хору, жінки співають гуртом переважно в закритому приміщенні. Загалом,
на думку Л. Ященко, західні області України мають менш розвинені форми
багатоголосного співу, ніж східні.
При більш детальному аналізі грузинських та українських багатоголосних
пісень виявляється ряд спільних ознак. Але головна відмінність полягає у тому,
що грузинське багатоголосся майже виключно чоловіче. Що стосується жіночих
хорових пісень, то їх репертуар дуже обмежений: у нього входять, головним
чином, пісні, пов’язані з сімейним побутом, а також обрядові пісні. При
цьому всі ці пісні, в основному, двоголосні, як «Іав-нана», «Мзе шина», «Зорі»,
«Дидеба» та інші. В Україні зустрічаємо найчастіше жіночі склади, хоча є чоловічі
й мішані. Що стосується жанрів народного музичного фольклору, то в
піснях обох народів ми зустрічаємо: трудові, обрядові, родинно-побутові, танцювальні,
застольні, весільні, любовні, а також поминальні.
Грузинське багатоголосся переважно триголосе, також зустрічаються і
чотририголосні пісні. Випадки унісонного і октавного колективного виконання
одноголосних мелодій дуже рідкісні і лише частково зустрічаються в окремих
примітивних за своїм складом зразках хевсурських, тушинських, а також
месхських і лазьких піснях.
В українських піснях у цілому також переважає 2 і 3-голосся над 4-голоссям.
Найбільш поширений тип багатоголосся — пісні поліфонічного підголоскового
складу. Також розповсюджені пісні гомофонно-гармонійного складу, а
також пісні проміжного, або мішаного складу. Що ж до основного складу грузинських
багатоголосих пісень, то колективно (хором) в них виконується лише
басова партія, тоді як партії верхніх голосів виконуються солістами. В українських
протяжних піснях також застосовується принцип, коли на тлі хору
387