Академія мистецтв України - Інститут проблем сучасного ...

Асматі Чібалашвілі
Грузинське та українське багатоголосся
один голос «виводить», або «витягає горяка», або, в іншому випадку, голоси
вільно розподіляються на перший, другий і третій.
Східно-грузинським чотириголосним пісням властиві гомофонна і гомофонно-поліфонічна
будова. Бас у всіх функціях виконує гармонійну функцію.
А західногрузинському музичному фольклору властивий спільний рух 3-х голосів
основними тризвуками, що створює особливу колоритність. Для українських
народних пісень виникнення паралельних квінт, октав, тризвуків теж не
є рідкістю. Вони виникають шляхом рівнобіжного руху голосів, який є типовим
засобом народної поліфонії в українській протяжній пісні (див. приклад 1).
Традиційно поліфонічна протяжна пісня починається сольним заспівом.
Він виконується середнім або нижчим голосом. Потім мелодію підхоплює хор,
на мелодія зі складними фіоритурами орнаментального характеру. Вона потребує
від соліста високого регістру, незвичайного для чоловічого голосу і вміння
виконувати складні фіоритури (переважно орнаментального характеру) горловим
звуком. Текст пісні виконується другим голосом, мелодійно і ритмічно
менш розвиненим, у порівнянні з верхнім і басовим голосами, які виспівують
лише окремі склади або вигуки. Третій голос — гнучкий, з широким діапазоном,
бере активну участь у створенні художнього образу. Подібні пісні у цілому
відрізняють різноманітність мелодики, гострота ритму і динаміки, широке
використання складних комплексів поліфонічних елементів, гострота гармоній,
імпровізаційність, темпераментність, оригінальне поліфонічне мислення,
вокальна винахідливість.
Приклад 3
розгалужуючись на 2 або 3 самостійні лінії. Особливу роль відіграє верхній
підголосок-соло (у народі «горяк», або «верх»), який вільно розгортається на
тлі хору, навіть перекриваючи його. При сольному заспіві у протяжних піснях
відбувається чергування соліста з хором. Іноді застосовується хоровий заспів.
Вільний розвиток голосів у протяжних піснях, варіативні взаємозв’язки підголосків
з основною мелодією породжують одну з найяскравіших рис стилю поліфонічних
пісень: гармонія у них ніби виростає з голосоведення. Можна провести
паралель з гурійськими та аджарськими піснями, в яких хор також ділиться
на 2 групи й виконує пісню по черзі двома ансамблями, при цьому у
кожному з них співає не менш, ніж 6 чоловік. Можна порівняти також верхній
підголосок-соло української протяжної пісні із специфічнім верхнім, голосом,
що звивається — «кріманчулі» в гурійських та аджарських піснях. Це самостій-
388
Приклад 2
Також традиційним прийомом у грузинських народних піснях є сольний
заспів. Він зустрічається в першому або в другому голосі і чергується з хором
(див. приклад 2).
Як для грузинських, так і для українських пісень характерна часта зміна
ладів. Потрібно відзначити, що разом з діатонічними ладами в грузинських
піснях використовується пшавський лад. Він має 2 різновиди. Вони утворюються
на основі мінорного ладу, з пониженим ІІ щаблем шляхом застосування мажорної
терції, при цьому секста може бути великою або ж малою. У обох випадках
секунда (ІІ–ІІІ) збільшена. Найчастіше зустрічаються міксолідійський
лад. З мінорних — еолійський, дорійський, фригійський. В українських багатоголосних
піснях перевага віддається ладам мінорного нахилу. Також, як і в грузинських,
тут використовуються фригійський (фригійський каданси та звороти
є типовими для української народної поліфонії), дорійський, еолійський. Лади
мажорного нахилу більш властиві швидким, танцювальним мелодіям. У гомофонно-гармонійних
піснях переважає натуральний мажор та гармонічний мінор
(рідше натуральний мінор).
В українських гомофонно-гармонічних піснях найбільш розповсюджени-
389