Зміст та тексти - Інститут проблем сучасного мистецтва

102 103Мотив викриття (сцена Юродивого з царем Борисом). У музикознавстві тривалий чассцену викриття Юродивим царя Бориса трактували лише з точки зору кризисної соціальносуспільноїй державно-політичної ситуації. Однак, така позиція являє собою тільки «зовнішній»аспект, більше того, подібне трактування має певну ідейну натяжку, бо юродиві ніколи не булипровісниками бунту, перевороту, реформ. Їх святість не дозволяла їм уплутуватися в подібніісторичні інтриги й провокувати народ до повстань і кровопролиття. Вони боролися зі зломморально-релігійного характеру, виражали ідеали гуманізму й проголошували ідеї Нагорноїпроповіді Христа. Тому їм було однаково, кого піддавати нарузі — «малу людину» або«сильних світу цього».Юродиві могли викривати в гріховності дій государів і високопоставлених осіб629 . Вонисвоїми промовами й поведінкою «розвінчували» царів-монархів. Від них, як це не дивно,в багато чому залежала доля всього народу й православної Русі [8]. Але, при цьому, в їхніхдіях ніколи не було відкритого протистояння. Тому помилково бачити й у Юродивому в оперівиразника суспільного невдоволення. Він, в першу чергу, викриває Бориса як убивцю,звинувачує його у моральному злі. Він бачить у царю грішну людину. Юродивий, «розвінчуючи»Бориса, виступає від імені всього народу, але не як критик суспільної ситуації, а як охоронецьморально-етичного порядку.Думки Юродивого й народної юрби збігаються в тому, що кожний бачить у Борисі царяубивцю.Згідно з висновками Ю. Лотмана й Б. Успенського, нединастичний цар, яким бувБорис Годунов, у народній свідомості був царем-вискочкою, ряженим на престолі, неістинним,неприродним царем, чия влада не від Бога, а від Диявола [9, с. 14]. «Нединастичність» Борисапомножена на його лжеінтригу, тобто неправомірне захоплення влади в результаті вбивстваним малолітнього царевича Димитрія, — от саме ті причини по яких народ не злюбив Бориса,давши йому прізвисько царя-Ірода.Отже, протистояння Юродивого Борису носить морально-релігійний характер.Мусоргський, зіштовхуючи Бориса і Юродивого, у той же час протиставляє Святе (в особіЮродивого) грішному (в особі Бориса).Провісний аспект поведінки Юродивого розкривається удвох його піснях IV дії, щосприймаються як свого роду пророче одкровення. Перша пісня, на біглий погляд, здається«темною», незрозумілою за змістом, друга, навпаки, привносить ясність у зміст, проясняєзагадково-таємничий сенс промов Юродивого і звучить як узагальнено-символічний плачпо Російській Землі.Особливість Мусоргського вкладати глибокий зміст у начебто просту деталь найбільшсильно проявилася в трактуванні образа й слів Юродивого. Усе, що пов’язано з цим героємсимволічно, знаменно. «Темний» алогічний зміст в першій пісні (до вірша Пушкіна були доданівласні слова Мусоргського) — це, насправді, комплекс символічних знаків.Отже, словосполучення «месяц едет», на думку А. В. Лебедєвій: «Месяц на небе нередкослужил разъяснением темного дела» [1, с. 77]. Це своєрідне Божественне Око, адже Бог,на відміну від людей, все бачить, за всім спостерігає, від нього не приховаєш те, що можнасховати від людей — свою совість. Тому даному ситуаційному контексті ці слова Юродивогосприймаються як пряма вказівка на гріх Бориса — вбивство малолітнього царевичаДимитрія.«Котенок плачет». Згідно народним віруванням, плач кішки знаменував собою сум,неприємну звістку, неочікуваних гостей. В оперному тексті неждані гості, що уособлюютьсобою загрозу, — це Самозванець із польською шляхтою.«Будет вёдро». Владимир Даль указує: «Вёдро — ясная, тихая, сухая погода» [10],А. В. Лебедєва пояснює: «Лишь когда истина откроется всем до конца — жизнь повернетсяк лучшему» [1, с. 77]. Тобто ці висловлення Юродивого містять у собі позитивнийоптимістичний сенсовий заряд, який має відбутися навіть у складних і страшних суспільноісторичнихобставинах. Як історично відомо, лжеінтрига Самозванця завершилася для ньогоповною поразкою. Історичні хроніки описують факт триденної наруги над тілом Самозванцяна Червоній площі в Москві. Людям було дозволено знущатися із трупа, кидаючи в ньогокаміння, обпльовувати, бити ногами. О. Фамінцин описує акт знущання над мертвим тіломЛжедимитрія боярами так: «Один из бояр бросил ему на живот маску, на грудь волынку, а врот сунул дудку, и притом сказал: «долго мы тешили тебя… теперь сам нас позабавь» [11].9Відзначимо, що викриття державних осіб юродивими – загальновідомий факт історичних хронік.Провіщення Юродивим майбутнього супроводжувалося його зануренням у стан трансу,відключенням від реальності, що видно з ремарок: «смотрит в недоумении по сторонам,озирается». Мусоргський цей стан трансценденції музично підкреслив через колисковуз характерним для неї мірним погойдуванням. Багаторазове повторення інтонаційномелодійноїпоспівки сприймається як замовляння. У двох піснях Юродивого елементи різнихінтонаційно-жанрових моделей зведені воєдино: колискової, плачу, церковних наспівів(інтонаційна ремінісценція з хором калік з прологу), народно-пісенних мотивів. Композиторпідсилює пророчий характер другої пісні, надаючи їй характер м’якого переконання: міняєтьсярозмір (3/4–4/4), змінюється ритм віршованої стопи, періодична структура поступоворозпадається спочатку на ряд секвенцій, а наприкінці — на однотактні фрази.Плач Юродивого — концентрат інтонаційних «зерен», що мають певний символічнийхарактер. Як у першій, так і в другій піснях в оркестровій партії проходить лейтінтонація року(риторична фігура katabasis). Перший раз ця інтонація з’явилася в оркестровому супроводірозповіді Пимена на словах «Лежит в крови зарезанный царевич», другий раз — у сценіЮродивого з царем Борисом у вокальній партії Юродивого на слова «Нельзя, нельзя, Борис,молиться за царя-Ирода», третій — в оркестровій партії другої пісні Юродивого на слова«Горе, горе Руси, плачь, плачь, русский люд, голодный люд». Щораз ця лейтінтонація(низхідний хроматичний зворот) з’являється в моменти важливих драматичних переломів,будучи «носієм» смерті: перший раз вона знаменує смерть малолітнього царевича Димитрія(у розповіді Пимена), другий — передвіщає смерть Борису (перша пісня Юродивого), третій —оплакує Святу Русь (друга пісня Юродивого). Таким чином, простягається ідейно-семантична,образно-психологічна арка від причини — вбивство царевича, до наслідку — смерть Бориса,як відплата за смерть царевича. Загибель же Святої Русі — це слідство гріха Бориса, цепокарання за його страшний гріх.Отже, Юродивий є символічним образом. Він, будучи «святою плоттю» (В. Розанов)поєднує в собі світ земний і світ небесний. Він, з одного боку, істота реального земного світу,яка обтяжує свою плоть тяжкими фізичними випробуваннями, крайньою аскезою, тобтогерой, який живе у світі задля того, щоб спостерігати й викривати його гріхи, передвіщатикатастрофи, але й захищати від них. Однак, з іншого боку, він носій нетлінного світоносногобожественного духу, й оточений ореолом святості.Подвійність образа Юродивого відбилася в неоднозначності трактування фіналу опери.Там цей герой виведений Мусоргським великим планом, таким чином, резюмуючи трагедійнедійство опери. Але навіть в катастрофічно кризовій ситуації фіналу композитор відтіняєтрагедію позитивом саме через образ Юродивого. Цей герой має світоносну ауру, яка несев собі семантику духовного очищення, вселяє надію й оптимізм у трагедійній розв’язці народноісторичноїдрами. Сенсова неоднозначність трактовки фіналу підтверджується жанровоюдуалістичністю плачу-колискової Юродивого. Колискова, як відомо, співається для того, щобзаколисати, увести в сон (можливо, у сон-забуття, сон-смерть), але, з іншого боку, колискова,згідно з народними повір’ями, — це своєрідний магічний оберіг, що охороняє від смерті.Отже, як бачимо, Мусоргський в опері через різних персонажів висуває три іпостасісвятості. Перша іпостась (об’єктивна, певною мірою це даність) представлена образамиченців-пустельників, каліками перехожими й через індивідуальні характеристики героїв —Федора Іоановича, по визначенню М. Карамзіна «постника и молчальника, более для кельи[…], нежели для власти державной рожденного» [12, с. 411], і малолітнього безгрішногоцаревича Димитрія. Друга (придбана в процесі життя й духовного досвіду) представленаобразами Пимена (у своїй сповіді Пимен розповідає про «бурхливі» молоді роки свого життя:«если я невольною дремотой обессилен, не сотворю молитвы долгой к ночи, мой старыйсон не тих и не безгрешен; мне чудятся то буйные пиры, то схватки боевые; безумныепотехи юных лет!…»)6310 і Юродивого (юродивими не народжуються, ними стають за власнимбажанням і життєвим вибором).Незважаючи на те, що Пимен і Юродивий — люди, які долучилися до святості у процесі життя,проте в оперному тексті в трактуванні Мусоргського вони виведені як незмінні субстанціональнідуховні образи. Тому в цьому випадку класифікація на «іпостасі святості» досить відносна.10Про бурхливі роки життя Пимена довідаємося з висловлювань Григорія Отреп’єва, звернених доПимена: «Как весело провел свою ты младость! Ты воевал под башнями Казани, ты рать Литвы приШуйском отражал, ты видел двор и роскошь Иоанна!...» (сцена першої картини I дії).