Зміст та тексти - Інститут проблем сучасного мистецтва

40 41України, а й багатьох країн світу. Лише у Києві, де скульптор провів усе своє життя, налічуєтьсяпонад десять пам’ятників та близько сорока меморіальних дошок видатним діячам. Середних масштабністю вирізняються монумент «Дружби народів», пам’ятники В. Вернадському,Б. Патону, М. Гоголю, «Морякам Дніпровської флотилії» (створений у співавторствізі скульптором М. Вронським), С. Лебедєву та багато інших.Одним із найважливіших жанрів у творчості скульптора був портретний. О. Скобліковблискуче розкриває внутрішній світ своїх моделей, поєднуючи його з бездоганною передачеюзовнішніх рис. Моделі О. Скоблікова склали цікаву галерею видатних персоналій, багатоз них особисто були знайомі з майстромі залишилися увічненими в його творах.Як скульптору йому були підвладнірізноманітні матеріали (від твердого мармурудо витонченої бронзи) та різні технікивиконання (від узагальнених до детальнопророблених форм).Народився Олександр Скобліков 25лютого 1929 р. у м. Дружківка Донецькоїобл. Мистецьку освіту здобував спочаткуу Київському інженерно-будівельномуінституті на архітектурному факультеті,де провчився неповний рік (1947).Поміркувавши, вирішив, що найкращим длянього буде навчання у Київському художньомуінституті (1948–1954), де він спочатку такожвступив на архітектурний факультет, а запівроку перейшов на скульптурний. Йоговикладачами стали такі відомі скульптори,як М. Вронський, О. Олійник та безпосереднійучитель, у майстерню якого він потрапив— М. Лисенко. «Мій кращий твір — це моїучні…» [1], — казав Михайло Лисенко,і мав рацію. Він не тільки прагнув виховатисправжніх митців, а й особистості, і відчувавПортрет художника В. Гуріна.1979. 48х37х18, бронзавелику відповідальність за їх подальшийтворчий шлях. Його уроки майстерностібазувалися на реалістичному мистецтві.«Важливим чинником системи М. Лисенка,якому він приділяв особливу увагу, була композиція. Їй був підпорядкований весь процеспрофесійного зростання майбутнього скульптора» [2]. Ця школа стала основою дляподальших пошуків Олександра Скоблікова.«Своїми творами митець вагомо збагатив майже усі види і жанри пластики. В його активітвори станкової, монументальної, меморіальної і пластики малих форм. Це жанрові композиції,портрети, пам’ятники і монументи, меморіальні дошки і надгробки, пам’ятні ювілейні медалітощо», — сказав про майстра мистецтвознавець, член-кореспондент Української академіїархітектури Д. Янко [3].Показати себе талановитим скульптором О. Скобліков зміг уже в інституті. Його дипломнаробота, виконана 1954 р., сподобалася, мала багато схвальних відгуків. Він зупинив свійвибір на образі робітника-революціонера Петра Алексєєва, коли той, закутий у кайдани,вигукнув: «… підійметься мускулиста рука мільйону робочого люду…». О. Скобліковстворив переконливий образ мужнього революціонера, людини незламного духу. Роботувідмітили як одну з кращих, Олександр отримав оцінку «відмінно», зробивши упевненийкрок у подальше мистецьке життя, яке тільки-но починалось. Уже тоді було зрозуміло,що він багато чого зможе досягти. Його дипломна робота неодноразово експонуваласяна різноманітних художніх виставках, а тепер зберігається у Львові, у Національномумузеї ім. А. Шептицького. Слід зазначити, що в ті часи роботи, які отримували оцінку«відмінно», відправляли на всесоюзні виставки дипломних робіт до Москви, що давалоправо вступити до Спілки художників України. Тож по закінченні інституту О. Скобліковстав членом СХУ (1956).Працювати над портретом доволі важко, адже слід не лише передати зовнішню схожістьз моделлю, а й розкрити її характер. Для цього треба мати неабиякий талант, яким і бувнаділений О. Скобліков. «Він був прекрасним портретистом, майстром глибокого психологічногопортрета», — згадує відомий український скульптор, академік НАМ України В. Чепелик [4].Бездоганне ліплення, вміння знаходити потрібний ракурс, правильно розставляти акцентизавжди було притаманне О. Скоблікову. Адже іноді від маленької деталі, від певного акцентуможе залежати остаточний вигляд твору. Коли створюєш портрет, треба не тільки анатомічноправильно вибудувати та показати особисті відмінності кожного портретованого, а й чіткопідмічати маленькі нюанси. Майстер мусить вловити не тільки зовнішні особливості, а йхарактер моделі, зуміти поєднати всі аспекти у єдине ціле, пропускаючи їх крізь власні баченнята відчуття. Тільки коли в голові вимальовується остаточний образ, його можна з легкістюпередати в матеріалі. А скільки часу піде на все — важко відповісти, адже це залежить відкожного особисто. В Олександра Скоблікова було унікальне вміння миттєво схоплюватиголовне. Добре знання анатомії та реалістичних основ мистецтва допомагало йому з легкістюстворювати бездоганний цілісний образ портретованого, вихоплюючи характерні риси,підмічаючи найдрібніші нюанси, а головне — він умів передавати особливості характерулюдини та знаходив притаманний тільки їй образ. О. Скобліков знав, для кого який матеріалкраще використати, адже це теж має велике значення. Кожен матеріал є неповторним та маєсвої особливості. Він дозволяє підкреслити чи завуалювати певні деталі. І тільки майстерможе відчути, що саме потрібно йому для певної передачі. Простежити цей шлях можнана безлічі творів Олександра Павловича. Сотні портретів видатних учених, митців, науковців,політичних та громадських діячів залишилося у творчому доробку О. Скоблікова.«Його перша персональна виставка 2006 р., на жаль, посмертна, користуваласяколосальним успіхом. Перебуваючи там, серед великої кількості портретів, у мене склалосятаке враження, що я спілкуюся з цими людьми — знайомі, друзі, письменники, учені, робітники,академіки. Наприклад, мене дуже захопив портрет Жилюка. Це був чудовий голова колгоспу,з яким я був безпосередньо знайомий. Він надзвичайно схожий!» — пригадував живописець,заслужений художник України Д. Шостак [5].Усі портрети О. Скоблікова характерні й особливі, але неможливо згадати тут всі, отже,мусимо зупинитися лише на деяких. Якщо говорити про бронзу, що дозволяє митцевіпередавати найдрібніші пластичні елементи, кожен дотик майстра, то хотілося б відмітитинизку творів, серед яких портрети Старого робітника (1957), В. Антонова-Овсієнка (1967),Н. Шарлеманя (1970), Р. Чаговця (1977), В. Гуріна (1979), Б. Патона (1980), О. Артамонова(1980), К. Трохименка (1982)та ін.В усіх портретах О. Скобліков досконало розкриває особливості кожного портретованого.В портреті старого робітника, для якого позував у 1950-ті рр. Кирило Сиченко, батько ЮліїСкоблікової (дружини Олександра Павловича), скульптор зміг сконцентрувати все те, щопритаманне моделі. Роботі властиве, можна сказати, «роденівське» ліплення, яке завдяки нібидрібним мазкам пензля створює відчуття хвилювання, бурхливої енергії, що накопичиласьу душі робітника. Відчувається бунтарський характер, його думки зібрані в єдине ціле.Плинність хвилястої поверхні поступово спрямовує до сконцентрованого погляду — який єголовним акцентом цього твору.У портреті академіка Р. Чаговця майстер скористався тим самим скульптурним принципом,але ліплення стало ще дрібнішим, створивши таким чином цікавий образ старого вченого.Примружений, навіть трохи хитруватий, гострий, але водночас пустотливий погляд Р. Чаговцячітко фіксує його справжню вдачу. І. Алексєєнко, директор видавництва «Наукова думка»,стосовно портрета сказав: «Я спілкувався з цим ученим в інституті біохімії, і мене вразилоте, що скульптор зумів вловити дуже характерну особливість цієї людини та передати їїхудожніми засобами. Р. Чаговець був людиною дуже розумною і доброю, але трішечки міг«підчепити». Я подивився і побачив, як добре переданий його образ і саме ця риса характеру.Навіть здивувався та подумав: «Господи, як можна такими засобами передати характерлюдини!» [6].Або портрет В. Гуріна, в якому бачимо Василя Івановича не тільки дуже схожим, скульпторза декілька сеансів вловив і правдиво і натхненно передав дух художника. Його чуприна, що