Зміст та тексти - Інститут проблем сучасного мистецтва

232 233Найбільше сил, енергії присвятив вивченню колекції. Поставив за мету — відновитиекспозицію ХVІІІ ст. Пошук зниклих пам’яток палацу був успішним: чимало було знайдено,відреставровано і повернуто на своє місце.Як зазначив письменник Ю. Нємцевич у своїх подорожніх нотатках, у 1811–1828 роках відвологи найбільше постраждав живопис. Леон Жевуський прийняв рішення щодо упорядкуваннята нового аранжування палацових інтер’єрів, чому сприяли власноруч виконані інвентарі, щовказували на розташування живописних полотен на стінах другого поверху.Порівняння з попередніми інвентарями дають важливу інформацію про зміни, щовідбувалися в замку упродовж майже півтора століття. Леон Жевуський зумів ідентифікуватинайбільш вартісні елементи історичного вирішення підгорецьких інтер’єрів. Створивши новуекспозицію у репрезентативних залах другого поверху, він відновив її первісний бароковийхарактер.Корекції зазнали експозиції Китайського кабінету, Золотої зали та інших приміщень.Мозаїчний кабінет перелаштували на спальню короля Яна ІІІ, яка там, згідно з переказами,колись була. До родини Собеських ставились з великою повагою, адже на зламі ХVІІ–ХVІІІ ст. вони володіли замком. Саме при Янові Собеському дід коронного гетьмана ВацлаваЖевуського — Михайло Флоріан Жевуський дослужився до високого чину.У збірці знаходилось багато мистецьких творів, які належали королівській родині: стіл,на якому хрестили майбутнього короля Польщі Яна ІІІ Собеського, онука українського магнатаІвана Даниловича, піаніно королеви Марії- Казимири та ін.У Кармазиновій залі завжди висіло на стінах понад сто сорок живописних полотен, заграфа Леона їх стало сімдесят два. На східній стіні збережено все без змін, як і в інтер’єріЗеленої зали.Мілітарна експозиція була відокремлена і сконцентрована у Столовій залі. Це, без сумніву,одна з найзначніших і вдалих змін, яка вразила глядачів.За інвентарем 1859 р. на другому поверсі палацу було 528 творів. Невеликі зміни,порівняно з останнім описом 1768 р., були такими: втрачене (ймовірно, викрадене) однеполотно, одне перенесли до замкового костелу, чотири — до нової краківської резиденціїЖевуських. Останні полотна з часом повернулися до Підгірців.Візуальний ряд підгорецьких інтер’єрів знаємо завдяки інвентарям 1859 р. та фотографіямТшемеського початку 1880-х років. Вони, та ще рисунки Леона Жевуського, дали можливістьзробити комп’ютерну версію, завдяки якій стало ясно, що він свідомо надавав родовійрезиденції музейного характеру. Головна умова розміщення полотен полягала в заповненнітворами повністю стін (так звана шпалерна розвіска). Саме таке вирішення побудовиекспозиції диктувала кількісно велика колекція живопису.Леон Жевуський підтримував зв’язки з відомим у Польщі колекціонером і бібліофіломТитусом Дзялинським, який у родовій резиденції в Шкурницькому замку створив подібнузбірку. Вони були однодумцями, мали спільні інтереси, адже Дзялинський досить частовідвідував Підгірці. Саме там, поруч з селищем знаходиться українська Троя — давньоруськеукріплене городище VІІ–ХІVст. Пліснесько. Обидва провадили там розкопки курганів,на жаль, без належного наукового підходу, радше вони носили спонтанний любительськийхарактер. Знайдено тоді було чимало, проте ці археологічні артефакти знаходяться в Польщі,в Краківському археологічному музеї. І є сподівання, що в Україну повернуться бодай копії.Леон Жевуський не був прикутий до Підгірків, як може здатись. Його знання та захопленнядозволяли жити повноцінним, яскравим життям, мандрувати до Парижа, Лондона, особливочасто до Флоренції й Рима, де зустрічався з сестрою Калікстрою.Після одруження з Таїдою Малаховською 1850 р. Леон нарешті вирвався з полонусамотності, в якому так довго перебував, і вже подорожував Європою разом з коханою.Захоплювала графа й організація кінних перегонів у Львові. Цим мало не професійнимхобі він завдячував своєму батькові, перфектному знавцеві конярства, автору книжкиз ветеринарії. От тільки батько Вацлав кохався в когейланах, а син — в «англійцях». Самечистокровних англійських скакунів він пропагував серед земляків. До слова, 1846 р. Леонвидав невелику брошуру «Слово про коней». Він приймав у замку художника Юліуша Косака,який дуже добре знався на конях і малював їх безкінечно. В часі відвідин з’являється дужегарний краєвид Підгорецького замку та портрет графа. До речі — Юліуш Косак — мабуть,також з козацького роду, позаяк присвятив запорожцям кілька прекрасних творів, зокремакартину «Козаки в поході», чудові ілюстрації на теми української історії до трилогії ГенрикаСенкевича «Вогнем і мечем».Леона Жевуського хвилювали проблеми соціальної рівності. З цього приводу на замовленняГотелю Ламбер, культурного і політичного центру польської еміграції в Парижі, написав кількаматеріалів про ситуацію в Галичині. Був прихильником оплати примусової праці за згодою.Пишався власними експериментами, запровадженими в Підгірцях, згідно з якими він плативвласним підданим під час орання та жнив за роботу, виконану понаднормово, про що писаву “Galicyjskim Tygodniku Rolniczym i Przemyslowym» (1848, №.2).27 березня 1848 р. Леон приїхав до Львова, де відбувалися запальні дискусії щодоліквідації підданства та панщини. Демократи тиснули на шляхту, аби та скасувала панщину.Леона Жевуського підтримував Альфред Потоцький, маршалок Галицького сейму, власникрозкішного палацу-резиденції у Львові, де нині розміщений один з відділів Львівської картинноїгалереї.В тогочасних публікаціях Леон не раз говорив про завершення історичної ролі шляхти,асиміляцію якої з простим людом, на його погляд, неможливо було уникнути. Надзвичайноважливим нині для нас є те, що він визнавав права русинів на Галичину. Зрештою, кому як нейому було про це говорити, людині, батько якої називав себе отаманом козацьким.У 1865 р. Леон приймає, напевно, непросте для нього рішення — продати Підгірці князюВладиславу Сангушку. Подружжя не мало дітей, тому, можливо, Леон Жевуський хотів віддатимаєтність в гідні й відповідальні руки, адже родовий замок своїх предків він власними рукамипіднімав з руїн. Угоду було підписано після запевнення Сангушка, що прибутки з Підгорецькогоключа йтимуть на утримання палацу у відповідному стані.Намір попрощатись з родовою садибою наростав у нього роками. У 1848 р. він писаву листі до Адама Потоцького, що був би радий виїхати назавжди і заховатись у тихомукуточку, де «небо голубе, де можна слухати шум і куди не доходять надії». І пропонує своїмдрузям Підгірці. Складно пояснити тепер його рішення, беручи до уваги те, що він поклавжиття на ремонт, реставрацію, родову колекцію. Його не розуміли сучасники, задаючи однезапитання: «Як можна позбутись найкрасивішого замку?» Хто відповість на це питання?Спробуємо і ми. Відсутність спадкоємців — це лише одне припущення, друге — усвідомленнятого, що зробив все, що міг, а йти треба далі, дати шанс жити і в майбутньому Підгорецькомупантеону роду Жевуських, а для цього необхідні фінанси, яких в нього не було. І ще одне,на мою думку, в той час так вчинити могла тільки людина шляхетна, безмежно закохана в своєдітище й здатна на жертву заради його майбутнього. Леон граф Жевуський був саме таким!Перед від’їздом старанно розділив гетьманський архів Жевуських. Левову частинуміж колекціонерами і бібліофілами — Адамом Потоцьким з Кшешовіц та ТитусомДзялинським. Частина потрапила до Осолінеуму, а документи, пов’язані з СевериномЖевуським, дісталися Валеріану Калінці.Полишив Підгірці він зі смутком і важким серцем. Тепер його життя ділилось на дваперіоди: літо у Кракові, зима у Римі. В Кракові він придбав палац Montelupich («На шляху»)і бував у ньому часто, уникаючи товариства. В Римі його неодноразово приймав Папа Пій ІХ.Тим часом життя невблаганно наближалося до свого кінця. Дедалі частіше навідувалиЛеона спогади про батьків, службу в армії, Підгорецький замок, який був для нього живоюістотою. Думками линув він на Пліснеське городище, немов прогулювався терасами парку,слухав тишу дитинця, скрипіння важкої брами. Хвороба, набута під час перебування в Італії,точила здоров’я. 21 жовтня 1869 р. Леона графа Жевуського не стало в Кракові, де йогой поховали поруч з братом Станіславом у крипті костьолу Капуцинів і поставили надгробок.Роки, проведені в Підгірцях, це час між двома польськими повстаннями — листопадовимі січневим. Були роки репресій та конфіскацій, визвольної боротьби в Європі проти імперійі монархій, яка не оминула Польщу, що була під ярмом Росії. Визвольні ідеї захопили й Україну,де виникло таємне Кирило-Мефодіївське братство, яке пропагувало незалежність. У ті часина хвилі ідей незалежності в суспільстві Польщі й України визрівало почуття національногосамоусвідомлення, що проявилось в оспівуванні героїчної історії батьківщини, в прагненнівизволитися від поневолювачів. Одним із чинників національного самоусвідомлення елітиПольщі й України стало бажання збереження пам’яток історії та культури. В цьому контекстідіяльність Леона Жевуського набуває чималої значущості. Сучасники зазначали, що вінперетворив замок в справжній музей, яких тоді в Європі ще не було.