Зміст та тексти - Інститут проблем сучасного мистецтва

164 165і на всіх інших). Про те, що стрічка отримала «Оскар», сам Меньшов дізнався із телевізійноїпрограми «Час». Це сталось першого квітня, і режисер подумав, що це просто жарт… Роботаз дружиною (виконавицею ролі Каті — Вірою Алентовою) була найважчим випробуванням дляМеньшова: подружжя трохи не розлучилось.Та сьогодні, коли вже моя донька слухає пісні Нікітіних, дізнається багато цікавого прокінець п’ятдесятих років у Радянському Союзі і просто в захопленні від перегляду «Москвасльозам не вірить», я хочу сказати Володимиру Меньшову, всім акторам та знімальній групівелике спасибі за «вічне дзеркало людської сутності».Що означало свято Нового року в Радянському Союзі? Продуктові пайки із пляшкоюшампанського та шпротами, «Олів’є», мандарини та телепрограма, в якій ручкою обводилифільми, котрі показували тільки на Новий рік: «Чародії», «Солом’яний капелюшок», «Пробідного гусара замовте слово…» і, звичайно ж, «З легким паром…». Чому ці фільмидемонструвались тільки перед Новим роком — для мене і досі загадка. Зараз, коли коженіз нас може піти у крамницю і купити будь-який фільм не тільки радянської, але й американськоїчи європейської класики, недоступність будь-якого аудіовізуального твору здається простононсенсом. А тоді на улюблені фільми чекала вся країна, і від цього вони були ще більшжаданими.Одним із таких фільмів була стрічка «Покровські ворота» режисера Михайла Козакова.Знову ті ж п’ятдесяті роки минулого сторіччя. Режисер стрічки Михайло Козаков буввимушений зіграти роль Дзержинського, аби отримати гроші на виробництво фільму. Тапопри всі перешкоди, фільм став яскравою «казкою для дорослих». Кожен образ фільму(чи то романтик Хоботов, який постійно читає коханій вірші, чи то деспотична МаргаритаПавлівна, чи сам молодий Козаков, якого блискуче зіграв Олег Меншиков) — це окремо взятадоля та осібний портрет із середовища інтелігенції, яка, виживаючи в тяжкі післявоєнні роки,намагалась не втратити своєї ідентичності. Якщо у фільмі хтось страждає, «то як Блок»,і навіть грубуватий (але добрий і порядний) гравер Сава Ігнатієвич (чоловік МаргаритиПавлівни) чи то за фронтовою звичкою, чи щоб здаватись більш освіченою людиною, називаєсебе «майстром гравюри» і постійно вживає німецькі слова. І навіть Костик — головний геройфільму, студент-історик (бабій і гультіпака), котрий мешкає у тітки в комунальному помешканні,розриваючи стосунки із багатьма дівчатами, розповідає їм, що їде шукати могилу Тамерланачи череп коня Віщого Олега. Весь фільм — це поезія (багатьом віршам саме завдяки Козаковубуло подаровано друге життя), а комунальна квартира — це велика родина, з життя якоїКозаков прибрав побутовий безлад і бруд, додавши романтики і неймовірної людяності.Бо весною, коли на балконі грає скрипка і повз похилого віку закохану пару мчиться Костикзі своєю коханою Ритою — ані голод, ані будь-які проблеми вже не мають ніякого значення…«Колись все зміниться: яким чемним і поважним стану я. Але поки що — я молодий», —кричить Костик. «Покровські ворота» — це фільм про молодість душі, яку деякі люди маютьвластивість не втрачати взагалі ніколи.Старі фільми, пожовкла плівка, зниклі з екранів обличчя. Ані Ірину Муравйову, аніБроневого чи Баталова вже не побачиш на екранах. Михайло Козаков, Ія Савіна (виконавицяролі Маргарити Павлівни у «Покровських воротах»), як і багато їх партнерів по фільму, вжепішли в інший світ… Нема описаної в фільмі країни, відбулася зміна поколінь, щось дужесвітле пішло із нашого життя, та й саме життя стало таким стрімким, що у нас уже нема часупросто зупинитись і подивитись навкруги: як ростуть діти і квіти, як плаче дощ і жінка у вікні,як життя б’є когось, а він встає — і йде далі.Але поки люди дивляться «Москва сльозам не вірить», «Покровські ворота», «ВасильІванович змінює професію», «Любов та голуби», є надія, що людська душа не зачерствієі люди надалі будуть любити, творити, читати вірші і вірити у казку.СИНТЕЗПЛАСТИЧНИХМИСТЕЦТВВалерій МАЛИНОВСЬКИЙ,кандидат технічних наук, доцентСВЯЩЕННИЙ ОДЯГ ВІЗАНТІЙСЬКО-СЛОВ’ЯНСЬКОГО ОБРЯДУЗ ГЛИБИНИ ТИСЯЧОЛІТЬВ. Малиновський. Священний одяг візантійсько-слов’янського обряду з глибинитисячоліть.У статті розглянуто джерела формування церковного (літургійного) одягу християнськоїцеркви, особливо візантійсько-словянського обряду. Встановлено основні історичні періодирозвитку цього одягу та чинники, що вплинули на розвиток його форм. Детально описаногардероб священного одягу первосвященника та проаналізований асортимент всіх предметіводягу, що використовується в богослужіннях: їх конструктивний устрій, символічне значеннята правила використання у відповідності до сану священнослужителів.Ключові слова: українська культура, християнська церква, літургійний одягсвященнослужителів.В. Малиновский. Священные одежды византийско-славянского обряда сквозьтысячелетия.В статье рассмотрены истоки формирования церковной (литургической) одеждыхристианской церкви, особенно византийско-славянского обряда. Установлены основныеисторические периоды развития этой одежды и факторы, повлиявшие на развитие ееформ. Детально раскрыт гардероб священных одежд первосвященника и проанализированассортимент всех облачений, использующихся в богослужениях: их конструктивноеустройство, символика и правила ношения, соответственно к сану священнослужителей.Ключевые слова: украинская культура, христианская церковь, литургическая одеждасвященнослужителей.V. Malynovskij. Sacred clothes of Byzantian-slavic ceremony through millenniums.In article sources of formation of church (liturgical) clothes of Christian church, especially ofByzantian-slavic ceremony, are considered. The basic historical periods of development of theseclothes and the factors which have impacted on development of its forms are established. Thewardrobe of sacred clothes of High Priest is described in details and the assortment of all clothesused in divine services is analysed: their constructive arrangement, symbolics and rules of carrying,accordingly to a dignity of clerics.Keywords: Ukrainian culture, Christian church, liturgical clothes of clerics.