Зміст та тексти - Інститут проблем сучасного мистецтва

62 63перевидала друкарня Кутеїнського монастиря в Орші, що постала за підтримки митрополитаКиївського Петра Могили. Припускають, що саме Беринда є автором майже всіх віршів у збірці«О воспитанії чад» лаврського друку. Взірцем для багатьох членів лаврського гуртка, зокремай художників, була мова творів Беринди: він вживав українську, без церковнослов’янізміві слів іншомовного походження [5].Київська графіка разом із книгодрукуванням піднеслась на якісно новий рівень з обранням1627 р. архімандритом Києво-Печерського монастиря Петра Могили з підпорядкуваннямйого Константинопольському патріярхові, а не Київському митрополитові, що даваловладиці більші повноваження. Діяльність нового ігумена мала яскраво вираженийконтрреформаційний характер. Отець Петро та його однодумці провадили церковні реформиодночасно з національною активізацією мирян та консолідацією православних церковнихструктур, хоч і не заперечували певної секуляризації. Прагнучи зменшити світські впливина церкву й застосовуючи суворудисципліну, архімандрит водночасне відмовлявся від прогресивнихорганізаційних та освітніх здобутківтого часу. Усе це стосується не тількицерковного, а й культурного життя,яскраво відображеного в розвитковімистецтва книги.В Україні, як і в тогочаснійЦентральній та Західній Європі,незважаючи на посилення релігійнихтенденцій, рівень культурних запитівсуспільства зумовив збереженнядосягнутого раніше рівня секуляризаціїкниговидання. До книг релігійногозмісту й далі додавали цілком світськіприсвяти, вірші, передмови чипіслямови. У передмовах і на берегахсторінок поміщали наукові коментаріта пояснення малозрозумілихмісць, наводили цитати з різнихджерел (зокрема з грецьких мовоюоригіналу). Продовжували виходитивидання мовою простою, цебтостароукраїнською, а в деякихкнижках нею подавали фрагментибогослужбових літургійних текстів.Важливими подіями для всіхприбічників православ’я булипідготовка в Києві першого зведеногоА. Козачковський. Євангеліст Марко.Мідьорит з «Євангелія». 1733викладу основ православноговіровчення — «Православногоісповідання віри» та вихід у Лаврськійдрукарні кількох видань укладеногона його основі «Катехізису» — короткої науки про артикули віри. «Православне ісповіданнявіри» Петра Могили прийняли православні церкви більшості європейських країн, що сприялозміцненню міжнародного авторитету київського науково-богословського та культурного гурткасеред православних, а згодом і серед католиків та протестантів. Те саме можна сказатий про найбільше за обсягом видання Лаври — «Требник» Петра Могили (1646). Широкевикористання в ньому, поряд із візантійськими та східнослов’янськими, західноєвропейських(католицьких і протестантських) джерел було виявом толерантності, відсутності властивогобагатьом тогочасним фанатикам релігійного ізоляціонізму. Йшлося про залучення елементівзахідних учень для консолідації православної спільноти [6]. Свідома орієнтація на поєднаннясхідних традицій з використанням здобутків західної освіти виявилась і в тому, що лаврськедухівництво налагодило друкування книжок латинською та польською мовами. Наприкінці 1632— на початку 1633 р. в друкарні Віленського братського монастиря вийшов антикатолицькийюридично-політичний трактат, укладений Київською митрополією для розповсюдженняна коронаційному сеймі, що почався 14 лютого 1633 р. Така орієнтація української церквивизначала й культурні трансформації в творчості київських графіків, що полягали в їїдемократизації, втіленні в сакральних композиціях мотивів із реального життя, виконанніхудожніх робіт для нецерковних замовників. Родові герби української церковної та козацькоїеліти, панегірики, тези з алегоричною символікою для Київської академії віддзеркалюютьепоху та її творців, що знайшло якнайповніше відображення спершу в тогочасній архітектурі,а потім і в графіці та малярстві.З часу заснування друкарні в Києві, крім ілюстрацій для книг, з дереворитів робиличимало естампів, зокрема це були так звані «печерські аркуші» — зображення краєвидів містта умовних ландшафтів, біблійних сюжетів. Їх збереглося мало, тому уявлення про них можедати гравюра «Неопалима купина» (1626). Композицію в ній формує складне переплетенняпружних ліній, що утворюють восьмипроменеву зірку. У центрі гравюри постає Богоматірз омофором. У променях по горизонталі й вертикалі — янголи, що уособлюють сили небесні,а також молитви, каяття, гнів, надію й страх. Усі промені та рух янголів спрямовані вгоруй до центру, до зображення променистої зірки з постаттю Богородиці. Уся композиціяпідпорядкована рухові вгору, немов символізуючи злет до висот божественного одкровення.Українські друкарні, а відтак і гравери, підтримували між собою творчі зв’язки, особливокиївські й львівські видавці та художники. Вони обмінювалися не тільки шрифтами, граверськимидошками, кліше, а й самі виїжджали в друкарні, де готувалося те чи інше видання. Томуілюстрації одних майстрів зустрічаються як у київських, так і львівських виданнях.Львівський гравер Георгій працював у 30–40-х рр. ХVІІ ст. Його твори вміщені у виданняхльвівської Братської друкарні, зокрема в «Євангелії» (1636, 1644, 1690, 1743), «Октоїху» (1639,1644). В оформлених Гергієм книжках титули зберігають традиційну арку над заголовком,у тимпанах якої вигравірувано голівки янголів. Майстер вдавався до стриманого й делікатногоштрихування, у пропорціях постатей та облич дотримувався ренесансних традицій, як угравюрі «Вседержитель» із книги «Акафісти» (1624). Як і більшість митців Києва, Георгій бувсхильний до монументалізації образів. Його сюжет «Розп’яття» в «Євангелії» (1636) — церозгорнута фронтально по площині велична композиція, а три хрести й чотири пристоячізаймають майже весь простір гравюри, підкреслюючи особливу атмосферу знаменної події.Одним із найталановитіших граверів ХVІІ ст. був Ілля, або Ілія, як він інколи підписував своїтвори, додаючи літеру «с», що означає «схимник». До Києва він потрапив зі Львова, де служиву монастирі св. Онуфрія, підпорядкованого Львівському братству. Ймовірно, саме у львівськійБратській школі він здобув освіту та професійні навички гравера. Творчу діяльність розпочавнаприкінці 1630-х рр. у друкарні Львівського братства, де виконав ілюстрації до «Псалтиря»(1637), «Анфологіона» (1639) та «Октоїха» (1639). У Львові Ілля створив також гравюридо «Апостола» (1639) для друкарні Михайла Сльозки, який мав тісні стосунки з Лаврськоюдрукарнею та митрополитом Київським і Галицьким Петром Могилою. Можливо, саме цевирішило його майбутню долю: з 1640 р. Ілля вже гравер Лаврської друкарні, член очолюваногоМогилою Київського Атенею — гуртка вчених, письменників, богословів. За дорученняммитрополита Ілля виїжджав у Румунію разом із професором Київського колегіуму СофроніємПочаським для налагодження друкарської справи в Яссах. Там гравер виконав 17 підписнихробіт для «Євангелія учительного» (1643), виданого друкарнею ясського монастиря ТрьохСвятителів та кілька гравюр для кодексу феодального права країни «Правила Василя Лупу»(1646). Вершиною творчості Іллі київського періоду є титульні аркуші й посторінкові ілюстраціїдо укладеного Петром Могилою «Требника» (1646). Ілля вмів скупими штрихами, окремимидеталями передати глибину інтер’єру. Майстерніть ритівника і композиційна винахідливістьйого виявилися в складних композиціях титульних аркушів та великих сюжетних заставках.У кожній гравюрі він прагнув легкою або тужавою лінією, грою світлотіні завдяки вміломучергуванню штрихування й білого поля паперу, динамічності композиції якнайкраще донестидо глядача духовний зміст сакрального сюжету. Його майстерність і невичерпність фантазіїгідні подиву. Досить сказати, що на титулі «Требника» поряд зі сценами семи таїнств і страстейзображено епізоди, в яких є до двадцяти персонажів, що розміщені на тлі архітектурнихспоруд або в інтер’єрі. Виразності цим аркушам надає своєрідна манера Іллі густо тонувати