Зміст та тексти - Інститут проблем сучасного мистецтва

330 331навпроти кожної позиції з 42 нагород, зазначених у переліку, проставлений розмір [11, с. 18].Це приклад того, що за радянських часів фалеристика розглядалась як щось непотрібне,відповідно — роль і місце нагород в українській духовно-культурній спадщині дорадянськогоперіоду ігнорувались, а самі музейні експонати банально розкрадались і, як правило,опинялись за межами нашої держави.Важливу роль у пам’яткоохоронній діяльності відіграють громадські організації, середяких лідером є Українське товариство охорони пам’яток історії та культури. Вже в першомувипуску загальнодержавного бюлетеня, що вийшов у 1998 р., у хроніці з історії пам’яток булоповідомлення про те, як на одному з цвинтарів Лебедина у травні 1997 р. копачі натрапилина великий казан. У ньому виявилося понад 2 тисячі ювелірних виробів із золота та срібла:посуд, нагороди, монети, прикраси, виготовлені у XVIII–XIX ст. Фахівці вважають скарб однимз найбільших серед знайдених в Україні за останні 70 років [9, с. 88–90]. Враховуючи, що йогобуло знайдено вже в часи незалежної України, сподіваймося, що скарб не перемістився задавньою традицією до московських музеїв.Наступні повідомлення свідчать про пожвавлення роботи Митної служби та Національноїкомісії з питань повернення в Україну культурних цінностей. Зокрема, згідно з хронікою з історіїпам’яток за 1998 р., ці організації передали до Всеукраїнського фонду відтворення видатнихпам’яток історико-культурної спадщини ім. О. Гончара врятовані митниками від вивезенняукраїнські культурні скарби. Загалом — близько двох з половиною тисяч старовиннихпредметів, серед яких біля 1000 монет, 1200 орденів і медалей, 14 предметів релігійного культу,102 ікони та картини (у тому числі полотна Шишкіна, Зінгера), манускрипти, предмети побутута інші унікальні твори мистецтва. Повідомлялося також, що, аби ознайомити громадськістьіз речами, які піддавалися ризикові бути назавжди втраченими для нашої культури, Державнамитна служба 1999 р. видала книгу-альбом під назвою «Повернення національних святинь»,що складається з кольорових фотографій частини конфіскованих у контрабандистівцінностей. Друга така книга зараз готується до друку [12, с. 60]. У наступному номерівісника повідомлялося, що зі складу на пасажирській станції «Римачі» Ягодинської митницібуло передано Волинському краєзнавчому музею речі, вилучені як контрабандні. З понад1100 одиниць біля ста мають музейну цінність. Зокрема, це колекція фарфору німецькогота російського виробництва XIX — початку XX ст., вироби з мельхіору, срібла, нагородні знаки,стародруки [13, с. 115–116].За цими рядками з сухими цифрами іноді можуть бути приховані й справді унікальніпам’ятки фалеристики. У зв’язку з вищезазначеним, одним з актуальних питань українськогопам’яткознавства є збір інформації про вивезені з України її національні культурні надбання,встановлення місць їх знаходження, наукове обґрунтування та обстоювання необхідностіїх повернення. Привернути ж увагу до нагород усіх часів і народів, їхньої цікавої історіїстане можливим лише при заснуванні в столиці України окремого музею, який розкриє очігромадськості на справжні шедеври ювелірного мистецтва різних країн, які зберігаютьсяу фондах, де науковцями буде укладено реєстр нагороджених у багатьох країнах світу нашихземляків. Бо нам є ким пишатися.1. Спеціальні історичні дисципліни: Довідник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / І. Н.Войцехівська (кер. авт. кол.), В. В. Томазов, М. Ф. Дмитрієнко [та ін.]. — К.: Либідь, 2008.2. Михайлова Р. Федір Штейнгель: особистість і науковець / Культура України XXI ст.:діяльність культурологічних закладів у сучасних ринкових умовах. — Київ–Рівне, 2001.3. Паскаленко В. Пам’ятки фалеристики Церковно-археологічного музею при Київськійдуховній академії / Вісник. — № 1. — К., 2000.4. Музей історичних коштовностей УРСР: Фотоальбом. — К.: Мистецтво, 1984. — 114 с.: іл.5. Музей исторических драгоценностей УССР: Фотопутеводитель / Автор вступ. статьиЛ. И. Лаукарт. — К.: Мистецтво, 1984. — 191 с., ил.6. Низовский А. Ю. 100 великих реликвий и сокровищ Украины. — К.: Арий, 2009. — 400 с.: ил.7. Білоконь С. Музей України. Збірка П. Потоцького. Його історія і загибель // Україна:Наука і культура. — К., 2002. — Вип. 31.8. Полюшко Г. В. Втрачені скарби Лаврського музею: Пошуки і знахідки. — К., Абрис, 2001.— 176 с.9. В’ялець А. Світ має почути // Пам’ятки України. — 1994. — № 1–2.10. Федорук О. Музеї України і повернення культурного надбання // Культурні цінностіУкраїни: Втрати. Шляхи повернення. Матеріали регіонального постійно діючого «круглогостолу». — Вип. 11. — К., 1999. — С. 4.11. Ареф’єва Г. В. Українська музейна справа і місце Сумського художнього музею середукраїнських музеїв // Художній музей: Зб. статей і матеріалів. — Суми, 2005. — С. 18.12. Вісник (Українське товариство охорони пам’яток історії та культури). — 1998. — № 1.— С. 60.13. Вісник (Українське товариство охорони пам’яток історії та культури). — 1999. — № 1(3). — С. 115–116.Олена ЯРЕМЧУК,кандидат мистецтвознавства, ст. викладач НАУЗАСОБИ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ОБ’ЄМНОПРОСТОРОВИХВЛАСТИВОСТЕЙ ШРИФТОВОЇ КОМПОЗИЦІЇНезважаючи на те, що найбільшого поширення в графічному дизайні набули площинніформи знаково-шрифтової групи складових елементів, пошуки інших видів їхньої візуалізаціїпостійно були і залишаються дотепер предметом творчої зацікавленості художниківдизайнерів.В сучасному графічному дизайні відбуваються процеси заміни ручних методівформотворення комп’ютерними. Піддаються ревізії етапи послідовності проектування, засобиформотворення і візуалізації поліграфічної продукції. Дедалі частіше площинні зображенняпоступаються місцем об’ємним, просторовим, залучаються прийоми втілення феноменузорових ілюзій та моделювання окремих об’єктивних властивостей зорових образів,використовуються методики, запозичені із суміжних галузей.Нині вважається, що конкурентноспроможними творами графічного дизайну є, насамперед,такі, образи яких раціонально поєднують композиційні якості, інноваційні прийоми візуалізаціїта логічно мотивовані принципи формоутворення. Це дозволяє тиражувати зображення вдовільному масштабі, без втрати художніх властивостей.Одним із можливих напрямів, що певним чином забезпечує вищезгадані якості, є«тривимірне» проектування або використання засобів, що забезпечують ефект «об’ємності»та «просторовості» окремих елементів чи аркуша в цілому. Не можна сказати, що ранішене використовувались засоби тривимірності. Об’ємні знаки хоч і рідко, та мали місце вграфічному дизайні. Особливу увагу натуралістичні зображення шрифтових знаків здобули уперіод сплеску технічного прогресу в Європі – на початку доби конструктивізму (кін. ХІХ – поч.ХХ ст.). Об’ємні заголовки, алегоричні композиції, декоративні аксесуари, різномані технічнідеталі, інструменти, прилади нерідко прикрашали фірмові бланки й емблеми підприємств,рекламну продукцію. Об’ємно-просторова і світлотіньова стилізація шрифтових знаків тааксесуарів мала місце в промисловій графіці майже до початку 30-х рр. ХХ ст., але пізніше вона“вийшла з моди”. Головне завдання полягало в тому, як мінімальними графічними засобамидонести до споживача аркушевої графіки цілий комплекс образно-емоційних характеристик,що символізували той чи інший товар, явище чи процес. Так, наприклад, у 20-ті рокихудожниками-конструктивістами із ВХУТЕМАСу, було сформовано ряд основних принципівзображення тривимірності не тільки ремісничих, промислових та архітектурних форм, щобазувалися на формалізації їх тектонічно-функціональних особливостей, а й шрифтовихзнаків. Теоретичні матеріали і практичні роботи О. Родченка, В. Татліна, М. Садовського таінших стали підтвердженням усвідомлення ролі промислової графіки, її новітніх форм у життісуспільства.Найбільший внесок у цій справі було зроблено Я. Черниховим, який створив курс графічноїпропедевтики технічних і архітектурних форм для навчання художників промисловогомистецтва та архітекторів. Ці зображення несуть у собі високий естетичний потенціал,виявляючи художніми, графічними засобами форму, конструкцію, матеріал та призначення