Зміст та тексти - Інститут проблем сучасного мистецтва

336 337упродовж багатьох років колекція творів, здебільшого українських художників, що віддзеркалюєнайглибші індивідуальні й найбільш істотні вияви багатства українського духу в ХІХ–ХХ ст.Донесення її до загалу, введення в науковий обіг невідомих чи маловідомих імен та пам’ятоксправді на часі. Поруч із цінними науковими каталожними виданнями музеїв України,приватних збірок книга поповнює той базовий блок візуального й інформативного матеріалу,який є вкрай необхідним для поглибленого вивчення історії українського мистецтва. У нійпорушено важливі в сучасному художньому просторі теми меценатства, зв’язку українціву світі, культурної спадщини нації та творчих мистецьких постатей.Видання позначене як каталог, однак текстове наповнення виводить його поза традиційноусталені межі публікацій такого типу. Попри те, що книга має чітку структуру (вступна стаття,безпосередньо каталог, вибрана бібліографія), характерну для каталогів, авторка по-своєму,вмотивовано вирішує кожну складову.Вступній статті передує репродукція живописного портрета Мар’яна Коця з кількомарядками, взятими з його праці, прочитаної на Міжнародній науковій конференції, що проходилав Києві 1997 р., в яких вповні відображається програма його діяльності: «Сам факт відновленняукраїнської державності зобов’язує кожного українця до надпотужної активності. Але тутне менш істотним мусить стати послідовність у плануванні й витримка в дії». Цитата слугуєепіграфом до короткої передмови під назвою «Видатний подвижник національної культури».Стаття, відповідно, розкриває життєві етапи, які вплинули на формування непересічноїособистості Мар’яна Коця, народженого у Львові 1922 р., в часи, коли національна ідеястала домінуючою і набирала реальних обрисів завдяки згуртованості народу під проводомдуховної, політичної і культурної еліти. Мар’ян Коць став на шлях державної боротьби зовсімюним, у 17-річному віці він уже співпрацював з В. Кубійовичем, відстоював українські інтересив еміграції на Підляшші. Згодом, у Німеччині, став співробітником Української НаціональноїРади, Міжнародної організації в справах біженців, де реальними кроками рятував українськуінтелігенцію, розпорошену по країнах Європи, допомагаючи виїжджати й облаштовуватисьза океаном, куди не досягали руки окупаційної влади. Тоді ж встигає одружитися (дружинаІванна стала його однодумцем і підтримувала в усіх починаннях) й отримати ґрунтовнуосвіту в Ерлангенському університеті в Баварії. Потрапивши 1952 р. до США, досить швидкостає успішною людиною, але ніколи не забуває про Україну та про українську еміграційнугромаду. Ті, хто був близько знайомий з Мар’яном Коцем, знають, що він був дуже скромнимчоловіком, не любив зосереджувати на собі увагу й розповідати про своє життя. Томуавторці статті довелося простудіювати як діаспорні, так і вітчизняні публікації, щоб хоча б узагальних рисах окреслити напрямки його діяльності й донести до читача безкорисливеблагородство й велич цієї людини. У книзі перед нами поступово постає М. Коць як видавець,який розумівся, цікавився науковими дослідженнями у музичній, образотворчій сферахукраїнської культури. Так, із його друкарні вийшло чимало фундаментальних праць, зокремаодними з останніх видань з мистецтва стали монографії Л. Соколюк «Графіка бойчукістів»(Харків–Нью-Йорк, 2002), О. Федорука «Микола Бутович: Життя і творчість» (Київ–Нью-Йорк, 2002) та альбом-монографія О. Федорука «Людмила Морозова» (Київ–Львів, 2003).Як захисник історичної правди, який фінансував дослідження голодоморів в Україні 1920-х,1930-х і 1940-х рр., М. Коць брав активну участь у відомих подіях 1980-х рр., коли при конгресіСША було створено Комісію, що вивчала причини Голодомору, був учасником міжнароднихконференцій, присвячених цим проблемам. Як меценат, який допомагав різноманітнимдитячим, юнацьким організаціям, він підтримував культурні заходи, видавничі програми,фестивалі й конкурси. Л. Купчинська згадує також той пласт роботи, яку зреалізував М. Коць,будучи експертом Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей.Врешті, закцентовано увагу на його багаторічній співпраці з Львівською бібліотекою іменіВ. Стефаника й щедрих дарах — цінній книгозбірні, яка налічує 8500 примірників унікальнихкнижок і періодичних видань української діаспори, та колекції творів мистецтва ХVIII–XX ст.Оскільки видання присвячене саме мистецькій збірці, то авторка на кількох сторінках подає їїхарактеристику, зазначаючи її багатоаспектність, вагомість і виразний національний характер.Дослідниця поділяє колекцію на дві типологічні групи: твори художників, які, підсумувавшимистецькі здобутки кінця XVIII–ХІХ ст., спрямували розвиток української мистецької школив нове річище: Т. Шевченка, Т. Копистинського, С. Васильківського, П. Левченка, М. Бурачека,І. Труша, О. Кульчицької, та ширше представляє твори українських митців, які були виконаніпоза Батьківщиною й належать до найменш вивченої ділянки в історії національногомистецтва, а це праці О. Архипенка, Д. Горняткевича, Л. Кузьми, П. Мегика, Л. Морозової, Е.і Ю. Козаків, М. Черешньовського та багатьох інших. Стаття збагачена репродукціями трьохпластичних творів самого М. Коця — «Любіть Україну» (1957 р.), «Лицемірство» (1958 р.),«Голодомор в Україні» (1970-ті рр.), виконаних у бронзі.Каталог, що є основною складовою видання (с. 21–246) та побудований за персоналіямив алфавітному порядку, охоплює 62-х митців (скульпторів, живописців, графіків) та завершуєтьсярепродукціями з вихідними даними творів різного часу виконання невстановлених чиневідомих авторів (7 позицій). Орієнтуючись на думку відомого мистецтвознавця СвятославаГординського, висловлену ще на початку 1930-х рр. про необхідність фіксації творів усіхукраїнських митців, розкиданих по світу, які колись відіграють свою роль у побудові новоїукраїнської культури, та враховуючи специфіку колекції, авторка пропонує ускладненувнутрішню схему побудови каталогу. Кожному авторові відведено окремий блок, який міститьбіографічну довідку з фотопортретом художника, базовану на великій кількості опрацьованихлітературних праць, висловлювання митця про творчий процес і мистецтво, вибрані відгукипро його здобутки та англомовний переклад біографічної довідки й назв репродукованихтворів. Загалом матеріал підкреслює значущість того чи іншого митця й слугує своєріднимузагальненим аналізом його доробку.У подарованій колекції важко виділити якісь окремі твори, кожна пам’ятка неповторна, як іїї автор. Так, Т. Шевченко представлений портретом-гравюрою «Барон П. К. Клодт» (1861 р.),С. Васильківський — двома краєвидами (олією й аквареллю), М. Бурачек — чотирма олійнимипейзажами, два з яких датовані (1933 р., 1940 р.), В. Кричевський — акварелями «Хата в селіСорочинці, Полтавщина» (1945 р.) і «Сільська хата» (1947 р.).Доробок діаспорних художників у каталозі презентований досить широко. Ще тридцять роківтому Св. Гординський так писав про мистецтво тих, хто змушений був покинути батьківщинуй адаптуватись до нових життєвих і творчих умов: «Спочатку це мистецтво було сприйнятеяк творчість «переміщених осіб» — назва, що дискретно маскувала ідентичність осіб,які не бажали жити під чоботом диктатури. Як тільки ті мистці знайшли собі місце дляжиття і творчости, вони поєдналися з мистцями, які народилися і були виховані позабатьківщиною… і почали брати участь у культурному житті країн, громадянами якихвони стали. Проте вони надалі називають себе українцями, бо почувають себе зв’язанимизі своїм етнокультурним ґрунтом».У збірці М. Коця — праці митців-українців, які жили чи надалі живуть у США та Канаді,Бразилії, Аргентині, Франції, Польщі й здобули славу і визнання у світі: О. Архипенко,М. Черешньовський, Я. Гніздовський, М. Бідняк, О. Мазурик, С. Зарицька-Омельченко, Л. Ґец,Б. Крюков, О. Грищенко, В. Бачинський, М. Білинський, Ю. Козак, А. Сологуб… Чималотворів і художників, які були пов’язані зі Львовом у 1920–1930-х рр. чи брали активну участьу художньому житті міста у 1940-х рр., — О. Козакевич-Дядинюк, М. Неділка, Л. Гуцалюка,В. Баляса, М. Мороза, П. Мегика, Е. Козака, С. Литвиненка, А. Малюци, М. Дмитренка…У колекції є й полотна сучасних вітчизняних живописців, як, наприклад, В. Забашти, Р. Демка,О. Костецького…Логічно пов’язана з каталожною частиною і суттєво її доповнює вибрана бібліографія(с. 247–311), що також згрупована за персоналіями. Наведено, окрім інших джерел, маловідоміта важкодоступні для вітчизняного дослідника публікації, що з’являлись у довідковихі періодичних виданнях діаспори від 1940-х рр. до сучасності («Нотатки з мистецтва»,Філадельфія; «Сучасність», Мюнхен; «Свобода», Нью Йорк; «Крилаті», Нью Йорк; «Нові дні»,Торонто).Прагнучи якнайповніше презентувати колекцію М. Коця, авторка не уникла деякихнедоліків, які дещо утруднюють знайомство з новою збіркою. На наш погляд, було б вартовідокремити й доповнити у передмові матеріал, який стосується безпосередньо подарованоїзбірки. Такий текст міг би містити загальну інформацію про кількість творів, пояснення щодопринципу побудови й структури каталогу, яка в такому варіанті сприймається відірваною віднаведеної характеристики з виділенням двох типологічних груп, більш скрупульозний аналізколекції з урахуванням творів і європейських художників. Хотілося б окремої статті, своєрідноїпередмови до каталогу, в якій була б зосереджена увага на історії формування колекції, бов одному абзаці вступної статті наведено, в загальному перегляді, цікаві факти з історії творів.