Вісник № 13 PDF (Size: 2,65 МБ) - ХПІ - Національний Ñ‚ÐµÑ Ð½Ñ–Ñ‡Ð½Ð¸Ð¹ ...

заходів щодо стимулювального впливу на розвиток як сільськогосподарськоговиробництва, так і сільських територій у потрібному для суспільства напрямку [1.с.77]. Стратегічним завданням аграрної політики держави є формуванняефективного конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва,здатного забезпечити продовольчу безпеку країни і зростаючий експорт окремихвидів його продукції та належний рівень розвитку сільських територій та рівеньжиття сільського населення.Сучасний розвиток аграрного сектору України здебільшого орієнтований наукрупнення господарюючих суб'єктів, створення великих аграрних компаній тахолдингів. У кожному регіоні України працюють по декілька компаній, яківолодіють десятками тисяч гектарів ріллі, займаються інтенсивним веденнямземлеробства, відмовляючись від малоприбуткових та соціально спрямованихнапрямів діяльності. Це призводить до зменшення кількості робочих місць, міграціїсільського населення у великі міста, далеке та близьке зарубіжжя. З кожним рокомпогіршується стан соціальної інфраструктури, на що впливає, першою чергою,відсутність достатнього фінансування з бюджетів різних рівнів.Як наслідок за останні 15 років кількість жителів сільської місцевостізменшилася на 1,8 млн осіб, або 12%, і становить 14,7 млн, а чисельність дітейшкільного віку - на третину і становить лише 1,3 млн осіб. При цьому наповненістьшкіл учнями в кращому разі становить 30-35% їх потенційних можливостей. [4]Для здійснення прозорих процедур продажу продукції виробникамибезпосередньо споживачам, в регіонах було створено спеціальна ринковаінфраструктура аграрного ринку: акредитовані відповідно до вимог біржі, практичнов кожному районі агроторговий дім, ринок, у кожному селі – заготівельні пункти,кооперативи.Проте рівень використання новоствореної інфраструктури досі вкрай низький.Обсяги реалізації продукції безпосередньо товаровиробниками на біржах низькі.Мало укладається ф’ючерсних угод, мало проводиться аукціонів з продажу живоїхудоби, оптових партій овочів, фруктів тощо. Недостатня кількість функціонуючихторгових домів, обслуговуючих кооперативів, заготівельних пунктів, а обсягипродажу продукції через зазначені об’єкти ринкової інфраструктури незначні.Продовольчі ринки здебільшого працюють як базари, а не як організовані оптовороздрібніторговельні структури, їхня матеріально-технічна база слабка, бракуєхолодильної, рефрижераторної техніки, складських приміщень, інформаційних такомунікаційних систем.Проблеми пов’язані із світовою фінансовою кризою позначилися на формуванніпопиту на сільськогосподарську продукцію. Сформувалася висока частка витратбюджетів українських сімей на продукти харчування (понад 50%), тоді як у країнахєвропейського союзу – 15-25%. Спостерігається низький рівень споживанняпродовольства серед малозабезпечених категорій населення. У зв’язку з цим,стимулювання споживчого попиту слід починати насамперед із підвищеннякупівельної спроможності малозабезпечених категорій, які споживають продуктівзначно менше, ніж забезпечені сім’ї.Підвищення купівельної спроможності малозабезпечених категорій населення дорівня споживачів, прибутки яких перевищують прожитковий мінімум, сприятимезначному зростанню річного сукупного споживчого попиту на хліб, м’ясо і молоко.131