Вісник № 13 PDF (Size: 2,65 МБ) - ХПІ - Національний Ñ‚ÐµÑ Ð½Ñ–Ñ‡Ð½Ð¸Ð¹ ...

Результати дослідження. Україна сьогодні не може вважатися країною, якавідповідає постіндустріальним вимогам, оскільки ще не сформувала у національнійекономічній системі дієвих механізмів ініціювання інноваційного розвитку. Наоснові використання індикаторів Європейського інноваційного табло (ЄІТ), яківключають п’ять груп індикаторів: “рушійні сили інновації”, “створення новихзнань”, “інновації та підприємництво”, “інтелектуальна власність” можна визначити,що Україна знаходиться в останній за рівнем інновативності групі – “країн, щорухаються навздогін” зі значенням індексу 0,23. В порівнянні з іншими Українавідстає: від “країн-лідерів” – приблизно в 3 рази (Швеція – 0,68), від “країнпослідовників”– в 2 рази (Великобританія – 0,48), від країн “помірні інноватори” – в1,6 рази (Норвегія – 0,35) [1].Важливим фактором інноваційного зростання виступають культурологічніособливості, які будучи, як правило, неформальними правилами складають основуінституціонального середовища. І як наслідок, технологічна культура, яказнаходиться у тісному зв’язку з економічною культурою, відображає процесформування стереотипів застосування знань і вмінь у виробничому процесі, щодозволяє максимізувати віддачу від ресурсів. Ряд американських досліджень,здійсненних В. Беккером, Р. Інглегартом, С. Шейном доводять вплив базовихцінностей культури не тільки на економічний розвиток, але й на винахідливість,інноваційні диспозиції особистості.За період ринкових реформ в інституціональне середовище України буловпроваджено ряд інститутів, які продемонстрували свою ефективність у провіднихкраїнах світу. Відбувалося копіювання характеру та змісту таких інститутів усподіванні на таку ж високу їх віддачу в умовах трансформаційної економіки. Алезастосування механізмів лібералізації внутрішньо- та зовнішньоекономічноїдіяльності, приватизації, обмеження державного втручання у господарськудіяльність тощо призвели не до тих наслідків, на які очікували реформатори. Одна зосновних причин цього – намагання застосувати апробовані та ефективно діючі в“країнах - донорах” механізми регулювання економічних процесів за умовнедосконалого інституціонального середовища в “країнах - реципієнтах”. Новіінститути вступали в дисонанс із успадкованими інститутами централізованоплановоїекономіки і сприяли викривленню інституціонального простору тапосиленню його неоднорідності. Ігнорувався факт, що життєздатність таефективність будь-якого інституту залежить від особливостей існуючогоінституціонального середовища та домінуючих у суспільстві культурнихстереотипів. Було отримано інституціональне середовище, в якому функціонуютьнеефективні інститути, які не сприяють інноваційній діяльності.Однією із головних причин деградації вітчизняної економіки та слабкостіінноваційної мотивації діяльності підприємницьких структур в Україні єперерозподіл ВВП через політичний механізм та отримання ренти. При значнихобсягах ренти можливо вигідніше вкладати значні кошти в її привласнення, ніж вінноваційні проекти.При виборі стратегії реформування інституціонального середовища Українинеобхідно враховувати двосторонню залежність між якістю інститутів іекономічним зростанням. У швидко зростаючій економіці більшість видівперерозподільної активності втрачають свою привабливість, так як інвестиції у4