Partnerstwo dla Pokoju 20 lat później

використовування збройної сили. Іншими словами, Україна повинна
була повернутись до „імперії” дорогою еволюції, а не завоювання 426 .
Так само, причиною озброєння не являлись внутрішні проблеми
самої Росії. Питання Чечні, Осетії чи Дагестану були вирішені ще раніше
через уживання сили та призначення на тому територіальному регіоні
проросійської влади. Навіть сьогоднішні сепаративні чи терористичні
рухи, діячі в тих регіонах, не становлять загрози, яка б вимагала такої
інтенсивної реформи та озброєння.
Також, бажання повернути сферу впливу в колишніх
пострадянських республіках в Центральній Азії не пояснює дії, які були
прийняті Москвою. Більше того, деякі з них вже збудували добрі
стосунки з Москвою (наприклад Казахстан), а решта є настільки
слабкими, що не вимагає від Росії більшого зусилля озброєння для
їхнього підпорядкування.
Здається, що програма озброєння була прийнята Москвою проти
єдиного противника – НАТО 427 . Союз є основною військовою загрозою
для Федерації, згідно з Російською воєнною доктриною. Від 2012 року
дуже добре видно два явища: значний зріст витрат на озброєння та
сильне збільшення кількості тренувань та маневрів російських
збройних сил. В Польщі та на Заході ніхто не помітив бурі, яка
наближалася і заспокоювали публічну думку переконаннями, що Росія
готується тільки до дій на території Співдружності Незалежних Держав
(СНД), для повернення територій втрачених під час розпаду СРСР.
Звідси можна зробити висновок, що Росія готувалась до
конфронтації з Заходом за довго до того, як почались сутички на
Майдані. Від часів розпаду СРСР російське військо ще не було настільки
активне, як в 2012-2013 роках. Як справедливо помітив Анджей Вільк
з Центру східних досліджень, „ці проекти не є частиною поточних
проектів навчання російської армії. З погляду на залучені сили та
засоби, сфери дій, кількості навчань і також строків і режиму їх
проведення, не мають прецеденту в найновішій історії Росії. Раніше
перевірка здатності до бойових дій такого типу, були проведені
в радянській армії в 80 роках ХХ століття” 428 . Світова преса також
426 T. Świechowicz, Imperium zła. Reaktywacja, Łódź 2014, c. 223.
427 Більше на тему військової доктрини Російської Федерації дивись нп.: R. Śmigielski,
Doktryna wojenna Federacji Rosyjskiej, „Biuletyn PISM” nr 28, 18.02.2010.
428 A. Wilk, Armia rosyjska uzasadnia celowość reform, „Komentarze OSW” nr 109,
25.06.2013.
427