Вісник, 1905, ч.31 (9)

В се-ж воно не ясно, яким то способом вища зарібна платня
спонукає робітника до більшої іптензивности працї, до більшої її
продуктивности Н е станемо-ж ми справді поясняти сього наслїдка
вищої зарібної платні такими мотивами, як вдячність за неї р о ­
бітників, їх совісність, коли відкинули подібний спосіб роз’яснення
причин того чи ныного поводження з робітниками у фабрикантів.
Тому ми пройдемо мимо таких заяв робітників, як наприклад отся
звернена до фабриканта М акселля: „Мы работаемъ, стараємся,
а онъ свенья не доволинъ нами“ *). Ми відкинемо всі хоч би й як
автентичні сьвідоцтва робітників, узявши на увагу ту ролю, яку
відограе в одїн ц ї кожного суспільного явища так звана клясова
псіхольоґія. П ід її впливом один і той же факт люди ріжних кляс
цілком совісно, що називаеть ся, від щирого серця кваліфікують
ріжпо, часто протилежно. І се особливо має місце в тих двох
клясах, із якими ми зараз маємо діло. Протилежні економічні інтереси
витворили на стільки відмінну псіхіку, що коли наприклад
капіталіст величає приватну власність „свящ енною“, пролетар називає
її „злодійською“ ; коли капіталіст вираховує, який „законний“
прибуток матиме від свого підприємства, пролетар вилічує,
на скільки тому вдасть ся „ограбити“ робітників; і коли вони оперують
одними й тими цифрами, то все виходить, що „законний
прибуток“ капіталіста до останнього сотика сходить ся з „награбованою
додатковою вартістю“ пролєтарія.
Очевидно, що кожен, хто вважає себе за чоловіка безсторонного
в сїй справі і хоче дійти до правди, мусить шукати її сам,
не покладаючись па запевнення одної .з сторін, бо не може-ж
правда бути одночасово і неправдою. Та бувають випадки, коли
робітнича правда цілком сходить ся з правдою підприємця. В сих
випадках ми можемо без всякого вагання покласти ся на їх присуд,
без дальшого критичного розгляду справи. Звичайно, ми мусимо
х) Про сю заяву, написану опрацьовану самими робітниками фабрики
Макселля, без усяких сторонніх інтелїґентських елементів диви в брошурі Г. Плеханова:
»Русскій робочій вт> революціонномь движеиіи« (Жон. 92). Заява ся,
якою, доводилось до відомости суспільства, що робітники Макселлївської фабрики
розпочинають страйк (1879 р.), носила характер відозви, якою вони звертались
за підтриманнєм до робітників иньших петербурських фабрик і заводів. Вона хоч
і була надрукована в нелегальній друкарні »Землї і Волї«, та проте інтелїґенти
позволили собі виправити в ній лише саму ортоґрафію. Вона мала характерну
назву: »Голосъ рабочево народа, работающихъ и страдающихъ у подлеца Макселля«.