Вісник, 1905, ч.31 (9)

роботу. Тепер вона радше-б вікном вискочила, як пішла за Пташка.
Сей лист або піде зараз на огонь, або... яї, я його сама прочитаю,
та так, що ніхто не пізнасть, чи я його читала.
В она розмочила обережно коверту в тім м ісдї, де була склиєна
і ножем отворила лист.
Лист був справді від Копача. ГІавлїна стала його читати:
„Моя найдорожша М арійко!
Ой Боже! як дуже розжалобив ся !
„До тепер я здержав слово, тобі дане при ндшій остатній
стрічі, що не буду до тебе писати, та за той час обставини так
змінили ся, іцо годі мені далі держати те слово, бо се не мало би
жадного сенсу. Коли ми умовляли ся, ми жили близько себе і могли
часто видати ся. Т епер ми живемо з далека. Я вже від року в такім
глухім подільськім куті, далеко не лише від зелїзницї, але й
від мурованої дороги, а ти може й не знаєш про се. Х и ба-ж мені
не звістити тебе, тай не довідати ся про тебе Признай мені сама,
що се не має жадного змислу. Та хоч і дізнають ся люди про
нашу кореспонденцію , то в тім нічого злого, бо-ж ми собі суджені,
а дасть Бог у невдовзі' й поберемо ся “.
Чи справді він про неї ще дум ає Коли так, то Пташок ще
нині піде з квітком. Дав би Бог, щоб так було. Бери собі те д'їленько
хоч би й нинї... Тоді' піхто не буде мати причини нарікати
на мене, що я занапастила, присилувала її.
Далї писав Копач, що йому в урядї веде ся добре, що його
перенесли сюди телеграфічно, так що не мав часу поступити до
Перемишля, щоб із нею побачити с я, гадав, що невдовзі верне, та
його там задержали так, що мама мусїла собі сама давати раду
і їхати за ним.
„Найдальше за два роки я зістану на певно адюнктом. Тоді
ти, моя дорога, вже скінчиш семінарію, тоді’ нічого не стане вже
на перешкоді пашому щастю“.
— Так, так, а ти дурна братова годуй іще два роки дармоїда
і зодягай своїм коштом! Вибачай, паничу ти мудрий, бери або
зараз, або иньший візьме, а я не дурна ждати на твій аванс.
В кінці просив Копач Марійку, щоб йому прислала фотографію
і відповідь на сей лист на доказ, що оправдує його поступок
зі зломаним словом, і незмінно любить його. Павлїна зімняла
лист у руці·